Я вийшла заміж рано, у 19 років. І от сама собі дала обіцянку – не називати свекруху мамою. Навіщо? Хіба вона мене народила? Хіба вона мене годувала, виховувала, одягала, доглядала?
Взагалі цього не розуміла, чому чужу людину називати мамою? Мама – це одна людина від Бога на все життя.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І свекруха, Анна Дмитрівна, не дуже була товариською жінкою і мала суворий характер. Але носа у нашу родину не пхала, не командувала. Бо знаєте, як то часто буває, коли свекруха повчає молоду невістку, постійно лізе під руку.
Тим паче, ми переїхали до міста з чоловіком, бо там запропонували роботу. А свекруха залишилася в селі. Правда, щовихідних ми приїздили до неї у гості, діточок привозили. Але свекруху я називала або пані Анно або ж Анна Дмитрівна, так офіційно.
Минуло вже 20 років. Я сама нещодавно стала свекрухою, старший син одружився. Дівчина хороша, така мила, приємна. Вони товаришували багато років і всі наші сусіди їх заочно давним-давно поженили. І я сама бачила, як мій старший син бігав хвостиком за Лідою, закохався по самі вуха.
Ми з чоловіком оплатили молодятам весілля, дали гроші на квартиру. Зараз там ремонт триває і невістка якось на днях попросила поїхати з нею в Епіцентр, обрати шпалери та стіл.
Ходимо, обговорюємо, дивимося, що і як підійде. Так цілий день витратили, але купили дійсно гарні шпалери.
– Ой, мамо, Ви мені так допомогли сьогодні! От я би точно пропала без Вас! – раділа невістка, коли ми вийшли з магазину.
І в мене від того слова “мамо” всередині наче серце розтануло. Так приємно стало, аж сама почала посміхатися. Від 1 слова по тілу розлилося приємне тепло, від тім’ячка до пальчиків ніг.
Одразу згадала про свою свекруху. Також було приємно, якби я назвала її мамою.
Тих вихідних ми з чоловіком поїхали в село. Я купила свекрусі теплий халат на зиму (бо в хаті холодно), капчики та ще пакет з продуктами
– Ой, нащо то все? Ну я маю пенсію, сама би купила. То стільки грошей ви витратили.
– Мамо, для вас нічого не шкода.
Свекруха глянула на мене і мовчала. Я помітила, як по її щоці тоненькою лінією покотилася сльоза:
– А знаєш, Іринко, я так довго мріяла про донечку. А Бог тільки от синів послав. І коли Борис сказав, що буде весілля, то я довго плакала. Дякувала Богові та Діві Марії, що мені таку гарну доню, як ти, послали.
Ми удвох заплакали та почали обійматися на кухні. Тоді я зрозуміла, що маю ще одну гарну маму – пані Анну.
Нехай у кожного в родині будуть тільки хороші та приємні стосунки!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!