Усе життя ми потерпаємо від самотності. І самі не помічаємо, що провокуємо її.
“Я сама! Впораюсь! Мені не потрібна допомога” – повторюємо ми, аби доказати іншим, що самостійні й успішні.
Та ми зовсім не розуміємо, як сильно шкодимо собі цими словами. Поступово усі звикнуть, що вам не потрібна допомога і просто перестануть її пропонувати. Вони також перестануть нас кликати на поміч, адже не знатимуть, як віддячити. Це призведе до тотальної самотності.
Природа людини така, що вона хоче допомагати, це елемент соціалізації й доведення власної значущості. Відмовляючи – ми будуємо невидиму стіну, яку згодом не подолати.
Але чому ми це робимо?
Спочатку, аби довести батькам, які не були поруч в потрібну мить, що самостійні. Згодом – щоб продемонструвати коханим свою самодостатність.
Або ж друзям, аби запобігати відмові. До слова, страх почути “Ні” настільки сильний, що людина зробить усе, щоб цього не сталося. Саме механізм захисту від зради й брехні часто керує нами. Краще зберегти незалежність і не чекати ні від кого нічого. Згодом не доведеться розчаровуватись, чи не так?
Та ця гордість – шлях в нікуди. Ніхто не схоче бути поряд з людиною, яка все може сама. І чоловіки, і жінки прагнуть бути корисними, потрібними. Дайте їм це!
Зрозумійте – ви заслуговуєте на підтримку! На любов і піклування!
Ви заслуговуйте, аби вас обожнювали, жадали й носили на руках!
Не бійтесь здаватися слабкими! Це нормально! Прийміть допомогу і щиро подякуйте! Повірте, ніщо так не зближує!
А ви часто кажете “Я сама”?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!