Як я раділа, що нарешті можу купити власне житло. Продала будинок в селі, котрий бабуся мені залишила. Решту грошей збирала майже десять років. Колись на канікулах їздила до Польщі на ягоди. Згодом за гроші підпрацьовувала медсестрою, так би мовити, на дому. Ходила ставила уколи та системи. Все заради квартири.
Насправді я лікар, а саме дерматолог. Та працюю в приватному косметологічному кабінеті. Коли закінчила університет, думала піти до лікарні. Та виявилось, аби отримати там місце треба добряче заплатити. Тож довелось трохи перекваліфікуватися. Про що я ніколи не шкодувала. Влаштувалась в салон, зараз маю гарну репутацію і безліч клієнтів.
Тож я придбала однокімнатну квартиру і переїхала. Із задоволення все облаштовувала. Та вирішила відразу познайомитися із сусідами. Спекла пиріг і пішла до них. Виявилось, це дуже привітне подружжя пенсіонерів. Я раділа, що матиму спокійних сусідів, котрі сидять вдома і можуть зателефонувати, якщо щось трапиться.
Та щойно вони почули, ким я працюю, почалося:
– То ти лікар?
– Так, але косметолог.
– Але в медичному вчилась?
– Звісно.
– Поміряй мені тиск. Так, щось ось тут болить! А ще подивись на цю родимку. Це не рак шкіри?
Я чемно все зробила і заспокоїла бабусю. Та до мене вже прямував дід із цілим списком своїх проблем. Дві години я обстежувала старого, а як вирвалась додому – перехрестилась. Та щастя моє тривало не довго. О 6 ранку у двері постукали. Спросоння я відчинила і побачила сусіда.
– Там бабі зле!
– То швидку викликайте.
– Поки вона приїде – стара помре!
Я прийшла до жінки, виявляється, в неї потемніло в очах, коли різко встала. Просто тиск надто низький був.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Відтоді сусіди мене щодня викликали. Могли навіть вночі прийти та гримати у двері, доки не відчиню. Мене розривало від злості. Після чергового візити – не втрималась.
– Все, годі, не приходьте! Дзвоніть сімейному лікарю.
– Але ж ти лікар?
– Ні, я не ваш лікар. Більше не прийду.
Образила я сусідів страшенно. Почали іншим людям з нашого під’їзду розповідати усілякі побрехеньки про мене. Одна навіть підійшла до мене і з докором сказала:
– Ти ж присягу Гіппократа складала. Як не соромно?
Не знаю, що надалі робити. Невже через сусідів доведеться переїхати! Я не витримаю цього! Боюсь, що капостити почнуть ці навіжені пенсіонери.
Як би ви вчинили на моєму місці? Невже, аби товаришувати з сусідами треба їм прислужувати?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!