«Я знову забула за нього. Він же в окремому боксі лежить, відмовник цей, щоб його …» Медсестра швидко побігла в палату, де лежав маленький піврічний хлопчик, якого привезли з будинку малятка, де і підхопив інфекцію.
Ось такий був початок знайомства моєї колеги, дівчинки-волонтера зі зворотною стороно. лікарняного життя. Вона ніколи не любила ділитися історіями зі свого життя, але мені вдалося її розговорити і вона розповіла мені про те, як вона вирішила допомагати нікому не потрібним дітям.
Рік тому вона якраз проходила практику в одному з дитячих відділень. Там лежали мами з немовлятами, які були оточені любов’ю та теплом. Вони були завжди нагодовані, чисті та заколисані. Молоді матусі ні на крок не відходили від своїх новонароджених малят.
З перших днів, малюки відчували мамину підтримку й щосили показували свій характер, який проявлявся у гучному крику, при будь-якому дискомфорті або коли просто хотілося їсти.
Ось чому про нього забули. Він був нікому не потрібний. Знесилений малюк намагався з останніх сил зловити соску на порожній пляшці. У нього трималася досить висока температура та були всі ознаки інфекції. Зневоднений та в брудних пелюшках — він не кричав, а просто тихесенько попискував. У нього вже не було сил кричати, мабуть, він розумів, що на його заклик ніхто не кинеться на допомогу.
Забігла у кімнату медсестра, почала кричати на дитину – возись тут з ним в цьому бруді! А дівчинка — практикантка просто була шокована біля дверей боксу. Вона не могла нічого сказати від побаченого, почутого та пережитого.
Вона не могла усвідомити, як можна забути про маленьку дитину, яка потребує негайної медичної допомоги, або хоча б просто декілька добрих слів і спокійних дотиків. Без крику та істерики. Невже він заслужив таке ставлення?
Після закінчення робочого дня, практикантка набралася сміливості поговорити з недбайливою медсестрою. Але та тільки почала огризатися і говорити, щоб зайвий раз вона не відкривала свій рот у лікарні.
Вона не стала. Але для себе вирішила — поки йде практика та є вільний час, допомагати хлопчику.
Прийшов місяць, малюк пішов на поправку. Багато в чому допомогла проста ласка та турбота. На виписку з лікарні зявилася жінка, яка виготовила майже всі документи на усиновлення. Лікарі не стали чинити перешкод і дали побачитися з хлопчиком.
Історія з щасливим кінцем. Так і повинно бути, тому що за свої шість місяців дитина і так достатньо настраждалася. Хочеться вірити, що зараз його буде оточувати лише материнська любов.
Після цієї ситуації, дівчинка-практикантка присвятила своє життя лікарняним сиротам. Кожного дня вона намагається віддати своїм підопічним частинку тепла та ніжності. Своєї сім’ї у неї поки немає.
А вам сподобалася історія?
