Моє дитинство було особливим, дуже відрізнялось від того, яке мали інші діти. Я зростав в Карпатах, у нас навіть сусідів не було, просто на горі жили. А сталося так тому, що мій тато вирішив знайти собі нову сім’ю.
Ми жили в місті, все було добре. Часом їздили в гості до діда в гори. Та я того не любив, адже в селі діда Іллю вважали мольфаром, таким собі чарівником. Його боялися, всіляке говорили. Того і я намагався триматися осторонь. Тато взагалі мріяв в діда побудувати готель, аби гроші заробляти.
А одного разу просто на Різдво ми зібралися разом за святковим столом. Раптом мама з татом вийшла на кухню, вони щось там кричали, а тоді ненька повернулась вся в сльозах. А тато просто пішов, ні з ким не попрощавшись. Згодом я дізнався, що тато зраджував і мама про це дізналася. Він вигнав нас, а дід Ілля покликав жити до себе.
– Не треба вам того міста. Живіть у мене, я допомагатиму, а потім і землю малому залишу. Ти ж мені, як донечка.
Батька це страшенно обурило, адже він мав плани на дідів будинок. Але й він боявся старого, не смів із ним сперечатися.
В селі мені подобалось. Хоча й дід виховував мене вкрай суворо. Я мусив допомагати йому по господарству, робив всю домашню роботу, але й навчання моє він контролював.
– Ми хоч люди сільські, але не дурні. Вчитися ти будеш!
Вкрай рідко мені вдавалося вирватися до хлопців, постійно мав роботу. Тепер розумію, що до скону буду вдячний дідові, що привчив мене до праці. Але й здібності в нього якісь містичні все ж були. Зажди знав, яка погода буде. А одного разу, я мав їхати у літній табір. Вже й путівка була. А старий на мене так серйозно глянув і сказав:
– Нікуди ти не їдеш! Забороняю!
Як я плакав, але послухав, а вже через тиждень дізнався, що в тому таборі діти так отруїлися, що 40 осіб до реанімації потрапили. Згодом ще місяць в лікарні лежали. А одного хлопчика так і не врятували. Ним міг бути я!
Я зростав і завжди приходив за порадою до діда. Знав, він діло скаже.
Роки минали. Я виріс, здобув професію і залишився в місті. Згодом одружився, двоє дітей в мене народились. Сина Іллю, названого на честь старого, хрестив у рідному селі. Дід дожив до того дня. А за тиждень тихенько відійшов у інший світ. Та ми побудували біля його старої хати гарний будинок і щотижня там відпочиваємо. Мама ж досі живе в старому, каже, що там її дід оберігає.
Мені старий також часом сниться, здебільшого перед важливими подіями, завжди радить, як вчинити. А нещодавно сталася зовсім дивна ситуація. Ми відпочивали в Карпатах, син загрався і заблукав у лісі. А йому всього 5 років. Ми всіх сусідів викликали, чотири години шукали. І ось прибігли у двір, а він сидить на порозі старої хати.
– А мене дід привів! І вам наказав, щоб за дітьми дивилися.
– А де той дід?
– Сказав, що завжди поруч.
От і думайте – буває містика чи ні. Я вірю, що дід Ілля нашу сім’ю оберігає. Він дійсно поряд.
А ви як гадаєте? Вірите в надприроднє?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!