Сіла я оце та й думаю собі: чи то я вже стара, щось в цьому світі не розумію, чи то молодь з розуму зійшла? Вони ж зараз так живуть, що на голову не налазить!
Син мій, Руслан, одружився чотири роки тому. Жінку він собі хорошу вибрав: і роботяща, і покладиста, і шустра. Хороша дівчина, нічого не скажеш. Вона мені з першого дня в душу запала. Але останнім часом таке з нею твориться, що мені аж страшно!
Вона кілька місяців тому пішла в декрет, бо народила донечку. А Руслана мого якраз підвищили. Він тепер директор чималої компанії, гроші такі заробляє, що я аж боюсь в голос таку суму промовляти… Тьфу-тьфу-тьфу, складалось у них усе добре. Онучка росла, син працював, невістка вдома поралася.
Але пару днів тому прийшла я до них у гості, а в Юлі стоїть ціла купа посуду брудного в раковині. Скільки вони це живуть, я такого ще не бачила. Але нічого казати не стала: взяла засіб для миття та й думала швиденько все до ладу довести, поки синочок з роботи не вернувся.
– А що ти ви робити зібралися, га? – заскочила мене зненацька невістка.
– Та як… Дивлюсь, у тебе гора посуду брудного. От і надумала помогти трохи. Може, забігалася ти, не побачила. А скоро ж Руслан прийде! – сказала я чесно.
– Правильно, прийде. Прийде і помиє свою тарілку, виделку і чашку, – спокійно сказала мені Юля.
– Як це так?! Він же гроші заробляє, із самого ранку і до пізньої ночі в офісі сидить, аби тобі було на що жити! А ти його ще й посудом дорікаєш?!
– Ага, гарно ви розказуєте. От тільки чогось всі забувають, що я до декрету так само гроші додому носила. А тепер на мене лягло все: і дитина, і квартира, і обіди, і вечері… Ще й цей посуд! А Руслан приходить о сьомій тридцять додому, вечеряє те, що я йому насипаю, і йде футбол дивитися. А я закидаю дитину на шию і починаю бігати, прибирати, чоловікові догоджати. Бо він, бачте, втомився. А я не втомилася? Чого ніхто не думає, що декрет – це не відпустка, га? Ви ж теж з дитиною сиділи. Знаєте, про що я кажу!
А я її зовсім не розумію… Хіба ж це нормально? Як чоловік твій додому чималі гроші несе, то, будь добра, готуй, прибирай, доглядай… Вона ж жінка! А все це – жіночі обов’язки споконвіку! Мене так виховували, матір мою, матір матері… І всі ж живі, ніхто не перетрудився!
Так, він у мене сміття не виносить, полиці не прибиває і не хазяйнує. То і що з того? Хіба він від того гірший?
Словом, я аж розчарувалась у невістці своїй… Не знаю тепер, як з її голови думку вибити, що в декреті треба тільки за дитиною доглядати, а не про всю сім’ю турбуватися.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!