Минулого місяця ми приїхали до похресниці Зорянки на день народження. Дівчинці виповнилося 9 рочків. Я знала, що вона дуже хоче спеціальний планшет. Зорянка обожнює малювати і якраз цей подарунок їй точно мав сподобатися. Нехай вона далі розвиває свій талант до малювання.
Гостина була дуже скромна. Тільки я, чоловік Влад, його брат Володя, Зорянка та Наталка.
– Дякую! Дякую, я про нього давно мріяла! – на всю квартиру верещала похресниця.
Дівчина одразу нас так обійняла, що ледь шию не зламала, взяла планшет та побігла у кімнату малювати. А дорослі залишилися за столом.
– Ну ви б могли щось краще взяти. Планшет? Ну така-собі іграшка, – дорікає Наталка.
– А що ти пропонуєш?
– Новий ноутбук хоча б.
Я не звернула увагу на слова Наталки. Вона навіть не було рідною мамою Зорянки. Перша жінка Володі, Христя, покинула його, коли донечці ще й місяця не було. Просто зібрала речі і кудись поїхала закордон. От 9 років від неї ні слуху, ні духу.
Володя вирішив вдруге одружитися. І тоді якраз зустрів Наталку. Чесно, вона мені ніколи не подобалася. Так дивиться на тебе єхидно, посміхається, мило щебече. Така досить слизька жінка. Але Володя казав “Зоряні потрібна мама, а Наталя з цим чудово справляється”. Тим паче, у неї був син від першого шлюбу. Для них такі стосунки стали рятувальним колом.
Але не раз мені племінниця казала, що Наталка може її насварити за дурницю. Або ще у куток на гречку поставити. Не раз бачила у Зорянки синці від ременя. Говорила з Наталкою, аби вона лагідніше ставилася до дитини.
– Ну не тобі мене вчити, як виховувати Зоряну, – дорікала мені у відповідь.
А Володя наче сліпим став, чесно. От і я стараюся хоча б якось дати Зорянці ту справжню материнську любов та підтримку. То зі школи заберу в гості, куплю якісь солодощі, іграшки, квитки у кіно.
І декілька днів тому до нас зателефонувала Наталка:
– Слухай, я тобі колись казала за ноутбук. У мого сина скоро день народження, купиш? Я вже модель вибрала.
– Ні.
– Як це? Минулого року ви подарували йому якийсь дешевий м’яч та форму для футболу. Вас жаба давить купити йому ноутбук?
– Наталко, ну ти його мама – то сама купи.
– То ви ще наших дітей ділите?
– Так. Бо Зорянка моя рідна племінниця. І мені щиро шкода, що ти свою пасербицю так не любиш. У твого сина є біологічний батько, хай він і купує йому ноутбук.
Тоді слухавку вирвав Влад. Він вже точно не церемониться та не підбирає слів:
– Знаєш, Наталко, я тобі куплю губозакаточну машинку. Аби трохи губу закатала, бо, бачу, нахабства тобі не позичати!
На цьому скандал не закінчився. Ввечері до Влада зателефонував Володя. Казав, що ми його жінку та пасинка ображаємо, не хочемо у родину прийняти. Що ми ділимо дітей на “свої” та “чужі”. Ото файно йому Наталя мізки промила.
Ось так через її паскудний характер ми посварилися. Поки що Зорянка у таборі на відпочинку. Але я боюся, аби через Наталку ми не втратили дівчинку. Бо я собі цього не пробачу.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!