Хто багато працює – той отримує винагороду за всі свої зусилля. От і ми з чоловіком Олегом важко трудилися, для того, аби на старості літ мати можливість втілити усі свої відкладені мрії та побажання в реальність. Нарешті доля почала відплачувати нам із чоловіком за сумлінну працю, і коли нам виповнилося по 50 років – ми отримали трикімнатну квартиру. У своє двокімнатне житло впустили пожити сина Андрія з дружиною Настею, поки ті не зможуть дозволити собі власну квартиру.
Радості не було меж, зробили ремонт за власним плануванням – усе, як ми й хотіли. Та радість була недовгою – через пару років мого Олега не стало. Спершу, не могла оговтатися, не знала, як жити далі. З дітьми у мене хороші взаємини, але у них своя сім’я, а моєю, після одруження сина, був Олег. Та я вирішила, що маю присвятити решту свого життя, на реалізацію мрій, які плекала вже дуже давно. Олегу ця ідея була би до вподоби. Я вже собі почала уявляти, як я вишиваю найкращі картини бісером, бігаю по ранковій росі, зустрічаючи сонце, але не все так сталося, як гадалося.
На саму пенсію не проживеш, тому я розраховувала, що безбідну старість мені забезпечить те, що я здаватиму двокімнатну квартиру в оренду. Та от мій син Андрій зовсім не збирався виконувати свою обіцянку з’їхати з часом на власне житло. То вони з невісткою та онучкою на море поїдуть, то коштовними подарунками на свята обмінюються, а цьогоріч взагалі вирішили святкувати Новий рік біля головної ялинки країни – у Києві. Ви лише уявіть, як дорого винайняти хостел в столиці у ніч з 31 грудня на 1 січня! Настя все вихвалялася новими світлинами у соціальних мережах.
Останньою краплею стало святкування Різдва. Мої діточки вирушили у Буковель. Чудова ідея кататися цілих 10 днів на лижах в той час, коли мати не припиняє благати про те, щоб вони нарешті виконали свою обіцянку!
Луснуло моє терпіння з тріском. От я і наважилася на авантюру: речі дітей зібрала, перевезла тимчасово до себе, замки попередньо змінила, а їхню двокімнатну квартиру за час їхньої відсутності здала в оренду. Оце сюрприз буде!
А що ж було робити? Іншого виходу з ситуації я просто не бачила. Не хочуть по-хорошому – мусить бути так, як є. Нехай нарешті беруться за голову і шукають собі квартиру.
Життя не вічне – тож треба вміти хоча б колись жити для себе.
Як ви гадаєте, чи правильно вчинила жінка?
Чи є у вас нереалізовані мрії, які ще можуть стати реальністю?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!