– Ну не платив я аліменти, то що ж тепер рідного батька відрікатися? Все грошима міряєш!

У 2015 році я розлучився з Катериною. Доньці Вікторії тоді було 15, вона залишилася з мамою. 

Після розлучення жінка вирішила почати життя з чистого аркуша. Зібрала речі, доньку та поїхала до своїх батьків аж у Черкаси. Я аліменти не платив, міг хіба надіслати раз на 2 місяці 500 гривень і все. Ну у Віти крім тата, є ще мама, хай її забезпечує. 

Але колишня була категорично проти, аби ми спілкувалися. На літо та свята не хотіла пускати Віту до мене в Ужгород. Через родичів та друзів я дізнавався, як колишня жінка полива мене брудом. І, на жаль, донька піддалася на ці провокації. Коли Віта закінчила 11 клас, то ми вже не спілкувалися. 

Але я все одно хотів з нею побачитися. Міг передати пакунок солодощів у Черкаси, але отримував повернення посилки. Якось я знайшов Віту в Фейсбуці, вирішив їй написати, запитати, як справи. Донька відповіла одним повідомленням “Я тебе ненавиджу. Зникни з мого життя та ніколи не повертайся, зраднику!”. Ще й заблокувала мене. 

Як виявилося, декілька років тому Віті зробили операцію, бо донька попала у важку автокатастрофу. А мені ніхто нічого не казав! Та я б одразу приїхав у Черкаси, був поруч. Тому я не сердився на Віту, вона ні в чому не винна. Просто я не знав..

З жінками мені не дуже щастило. Та і не хотів починати нові стосунки. Ну не було вже такої довіри, боявся відкритися. Звісно, друзі намагалися мене “засватати”, але всі спроби були невдалими. 

Два тижні тому я дізнався, що Віта народила первістка. Побачив у родички фото з Фейсбуку. Тоді вирішив вже сам приїхати до донечки в Черкаси. Купив для онука Владика великого ведмедика, конструктор, спеціальні розвивальні іграшки та ще велосипед триколісний на майбутнє. У родичів слізно випросив адресу Віти. 

От підіймаюся на поверх, стукаю у двері. Мені відчиняє Віта. І посмішка з її обличчя миттєво змінилася на невдоволену гримасу:

Пошепки

– А ти що тут забув? 

– Приїхав до тебе та онука.

– Ага, згадав про мене тільки зараз? А чому раніше не приїздив? 8 років минуло. 

– Бо не мав можливості

– Не мав чи просто не хотів? А як ти кидав мамі 500 гривень? Вона шукала другу роботу, аби мене прогодувати. 

Словом, донька навіть онука не показала. Зять штовхнув мене за плечі, ледь з тих сходів не впав. Почали залякувати поліцією, аби я не смів до них наближатися. І подарунки викинули геть. 

Я не розумію, де так провинився перед донькою? 500 гривень – це теж нормальні гроші. Чого вони не сказали, що їм треба більше, я б кидав може 600. А Віти мама нормально також заробляла, взагалі-то.

Вже стільки років минуло, а вона досі ображається. Хіба Віта не розуміє, що в цій історії винен не я, а Катя? Як до неї ще достукатися, скажіть, будь ласка? Я хочу бачити свого онука, як повноцінний дідусь, щоб ніхто не обмежував у правах!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector