Відколи війна почалась чоловік все мене вмовляв:
– Їдьте до Олі, вона вам там допоможе, підтримає! А згодом і я до вас приєднаюсь!
Я цього робити не хотіла. Адже з Олею, сестрою мого Миколи, ніколи спільну мову не знаходила. Вона дуже хитра дівка. Була у шлюбі в Україні. А тоді потайки від чоловіка почала з німцем спілкуватися. Врешті виїхала до нього і сина забрала. Зажди перед нами вихвалялась, що так в неї все добре і грошей кури не клюють.
Щоразу приїжджала в Україну і принижувала мене. Мовляв, вона вся така гарна й доглянута, а я проста, губи не наколоті, волосся не нарощене.
Саме тому не хотіла я у неї жити. Та цьогоріч літо було дуже важке і чоловік мене вмовив. Зібрала я дітей і поїхала. Добирались дуже важко, з пересадками. Я очікувала, що зовиця нас зустріне на вокзалі, але вона не приїхала. Довелось мені автобус шукати. А я німецької не знаю, тож це ще те випробовування.
Нарешті ми приїхали. Оля жила в невеличкому будинку, півтори поверхи, місця вдосталь. Німець її дуже привітний, а ось вона не дуже зраділа, певно сподівалась, що передумаємо.
– Ну, жити будете у підвалі! Це так Йоган сказав, а ви розумієте, я тут не головна, і так добре, що дозволив. І ще, за це ти маєш готувати і прибирати! Думаю, на знак подяки це не так вже й складно. Не буду ж я для вас готувати!
– Добре! – Погодилась я, адже не мала виходу.
Скажу відразу, німець, скоріш за все, навіть не знав нічого ні про підвал, ні про приготування їжі. Я впевнена, що це ідея Олі і черговий спосіб мене принизити. Та найгірше, що зовиця ставилась до мене не як до рідної, а як до прислуги. Ніколи не питала, як наші справи, а лишень шукала недоліки в моїй роботі.
Згодом я почала спілкуватися з іншими українками з нашого міста. І побачила, як гарно їх чужі люди прийняли. Так прикро стало. Наразі я хочу поїхати від Олі, знаю, що зараз з житлом вже не просто. Та я краще повернусь додому, ніж терпітиму це надалі. Я розповіла все чоловікові, а він посварився з сестрою. Вона підійшла до мене і звинуватила:
– То така твоя вдячність? Ще попросиш допомогти – навіть не подумаю!
Тож зібрала я валізи, дітей і пішла до однієї нової знайомої. Тепер не знаю, як далі бути. Повертатись, чи шукати нове місце. І чи варто спілкуватися з Олею надалі?