Мені 65 років, за спиною — ціле життя. От тільки розуму за весь цей час я так і не набралась.
Останні 15 років я була цивільною дружиною Ігоря. Познайомились ми вже в тому віці, коли ні весілля, ні всі ці формальності не треба. Ну а що? Ми обоє в шлюбі вже були, діти наші виросли, ділити нам немає чого, бо кожен був із тим, що нажив за життя. Усе в нас і без штампів в паспорті складалось добре.
Багато хто казав, що не всі молоді уміють так жити, як ми вміли! Ціле літо товклись удвох на городі, але нам від того було тільки добре: Ігор вирощував собі кукурудзу й арахіс, а я салати. Щовечора, коли спека трохи спадала, їхали на велосипедах до річки. У дні, коли дощило, ми грали в шахи й дивились фільм молодості. Здавалось, така благодать буде завжди.
Але ж ніхто з нас не вічний… Два місяці тому мого чоловіка не стало. Пішов він тихо, уві сні… Залишивши мене одну.
Після смерті Ігоря в моїй голові крутилось багато думок, але тільки одна ніяк не давала спокою: як тепер не лишитись на вулиці? Свою квартиру я ще кілька років тому на донечку переписала. Не хотіла, щоб вона простоювала пустою. Я ж думала, що вже до кінця в селі жити буду…
Хто ж знав, що судилось мені двічі вдовою стати. Ігор свою двушку ще за життя синові віддав, бо той з жінкою і дитиною не хотів по орендованих квартирах тулитись. Лишилась хата. Але що ж мені до тієї хати? Розуму розписатись з Ігорем мені не вистачило, тому претендувати на неї я не могла. Цей дім між собою будуть ділити син і донька покійного чоловіка.
Звісно, зараз вони мене звідси не виганяють. Кажуть, я можу жити тут скільки захочу. Але ж я розумію, що молодість – штука така: тут тобі ця хата не треба, а завтра щось у голову стрельнуло і ти її вже на продаж виставляєш.
Діти і в мене, і в Ігоря хороші, пристойні, не стануть мені злого бажати. Але, якими б ідеальними вони не були, завжди треба мати запасний варіант. А де його брати – не знаю. У доньки покійного чоловіка мені жити якось незручно, та і до своїх зараз набиватись – така собі ідея.
Виходить, іти мені віку на вулицю доживати?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як тепер вирішувати квартирне питання?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!