“Ну скільки ти ще років будеш так у дівках сидіти? Лідо, руки в ноги і побігла вінчатися!” – повчала Ярослава Степанівна свою доньку. Адже всі однокласниці Ліди дітей встигли народити, а вона все сидіть без каблучки і сидить. Вже родичі за столом не соромилися підганяти дівчину до заміжжя.
І тоді вона почала зустрічатися з Петром. Не через кохання, хоча він їй колись (ще у школі) дуже подобався. Радше, зробила це, аби не чути докори.
Хоча Петя не був першим кавалером на селі. Любив собі чарку-другу з друзями за клубом перехилити. Міри у тому не знав, потім його ледь притомного на фірі везли.
– Доню, потерпиш та полюбиш. Ну скільки вже можна у дівках сидіти? А я може онуків вже няньчити хочу!
– Мамо, ну але…
– Що але? Ресторан замовили, завдаток заплатили. Сукню пошили, гостей запросили. Що скажеш мені зараз скасовувати весілля? Аби ще в селі про нашу родину пліткувати? Так заміж ніколи не вийдеш. Все, годі цих дурних балачок!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Петя не був таким дуже ніжним, багатослівним. Радше, навпаки – трохи скупий на компліменти, не обіцяв зірочку з неба дістати.
Хоча пані Ярослава довіряла Петрові. Ну чуло її серце, що донька буде з ним щасливою. Варто трішки, може, зачекати?
Подруги та однокласниці Ліди дивувалися – а чого саме Петька? Батьки не дуже заможні, мають стару хату, невеличку господарку. Вагітна? Та ні, животика не дуже видно. Але через декілька місяців грати весілля? Ну щось тут не чисто!
Після весілля Ліда та Петро переїхали до міста. А в селі як плітки зароджуються? Менше знають сусіди – то більше фантазують. Вже такого вигадали, що вони у місті розлучилися, що Ліда втекла від нього геть, що завела собі там коханця. І не одного.
Однак, жодна здогадка не збулася. У місті молодята шукали роботу. Спершу винаймали орендовану квартиру, але потім доробилися на великий будинок. Ще й бізнес почали родинний, який швидко пішов у гору.
Майже рік вони не приїздили до села. А потім, на Великдень, до пані Ярослави на подвір’я заїхали дві розкішні іномарки – за кермом були Петро та її донька. Зять, до речі, виправився. Тепер не думає ні про випивку, ні про гульки. Справжній господар та турботливий чоловік. Сам збудував хату в місті, поставив гараж. огорожу, альтанку для гостей. Будинок, до речі, на 3 поверхи. На палац схожий!
Так, спершу Ліда не сприймала Петра як свою долю. Однак, зараз побачила, який він хороший, турботливий, відповідальний. За ним, як за стіною!
Минуло так вже 10 років. Ліда народила двох красивих донечок – Єву та Злату. Дуже привітні, гарні, всі в маму. Пані Ярославу вирішили забрати до себе у місто. А що їй ще робити в тому селі? Сама, хіба кіт живе з нею. А так буде з онучками няньчитися, не сумуватиме.
До чого я це веду? А от всяке у житті трапляється. Не кожному дано шанс зустріти своє справжнє кохання з першого разу. Інколи люди можуть нарікати “та вони і року не проживуть разом”. А Ліда та Петро доказали протилежне – кохання все здолає.
Так, спершу вони один одного не дуже любили. А зараз що? Та життя один без одного не уявляють! Бізнес є, дах над головою є, двоє чарівних дівчаток коханих також мають.
Ото щасливі люди. Головне – не пхати носа у чужі справи, а за собою дивитися. Тоді і вам буде добре.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ми одружені уже 25 років з чоловіком і на кожне день народження він дарує мені якусь дрібничку чи побутову річ. Тому і на цей раз я не очікувала чогось особливого, але дуже помилилась.
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
– То ти винна, що випиває! Нащо на війну пускала? Хотіла грошей – от і маєш! – Заява свекрухи мене ошелешила
Моя рідна сестра ледь не підштовхнула мене зруйнувати щастя мого єдиного сина.
Свекруха та зовиця хотіли перетворити Аліну на безкоштовну няньку, бо втомилися з дітьми гратися. Однак, їх план з тріскотом провалився!
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
– Цьогоріч своїх дітей до мене не привозьте! В мене тепер інше життя! – Мама шокувала нас новиною. А ще й добряче підставила
Гортала Фейсбук, як раптом бачу фото, де син одягає обручку своїй Жені. Мені очі на лоба полізли!
Мало того, що зять без роботи сидить, бо мобілізації боїться. Так ще й до сусідки бігати почав
