Ну яка я тобі мама? Я твоя свекруха! Але найбільше мене вразило те, що Люда з дитбудинку, але вона  одразу до мене підійшла і каже, мовляв, Валентино Миколаївно, можна я вас мамою називатиму? Рідних у мене немає, то, може, ви моєю мамою станете? Завжди прийде до мене і за прибирання береться, там щось підправить, пиріг спече

Женився мій син у доволі пізньому віці. Ну, як мінімум, я вважаю, що 28 років – це вже забагато для холостякування. Хоч і сама заміж пізно вискочила. А в результаті двох дітей мусила ростити сама. Чоловік кинув мене після народження доньки. Не знаю, чи саме це вплинуло на вибір мого Данила чи щось інше, але наречену він собі вибрав з дитячого будинку. Я про це довго не знала. Чула тільки, що він там з кимось зустрічається. Та й розписалися по-тихому, на весілля грошей і не було.

Зате живуть діти непогано. Гроші мають, одне одного люблять та поважають. А це, я вважаю, головне.  Бо перед цим я дуже переживала. Не вірила, що сирота зможе створити нормальну сім’ю. Але добре їм разом. Налагодили побут, купили квартиру, зараз обоє працюють. Уже п’ять разом. Тільки діток досі не мають. А я вже давно хочу стати бабусею. 

Але й досі не забуду, як на першому знайомстві з Людою, вона одразу до мене підійшла і каже, мовляв, хочу з вашого дозволу мамою вас називати. І питає дозволу. Знаю, що своєї неньки вона не знала, тож хотіла, аби я їй ту замінила. Я аж зніяковіла. Ще ніколи в житті так не розгублювалася. Не хотіла, звичайно ж дозволяти, але це образило б сина. Тому вирішила, хай буде.

А з часом Люда виявилася такою добродушною та працьовитою. Тільки в гості зайде, одразу допомагати мені береться: там прибере, тут принесе, ще й їсти приготує. Ще молода, зелена зовсім, але вчитися готова – це вже добре! помічниця з неї славна, тепер постійно тішуся цією дитиною. Усе вона встигає і робить на совість!

Але мушу визнати, що із самого початку мене це сильно нервувало. Я вважала Люду дуже безпардонною, бо не встигне вона поріг мого дому переступити, як одразу всюди лізе, все перекладає. Так ніби вона в цьому домі господиня. Але поступово я змирилася. Мене її простота підкорила. Вона така, яка є. А тепер вона моя перша помічниця.

До слова, у мене є молодша донька. Я вже про це сьогодні згадувала. Катерина. Про своїх рідних вона навіть не згадує. Як би прикро не було це визнавати. На відміну від сина, доня заміж вискочила рано. Але чоловік у неї такий собі. І ось останнім часом доня помітила, що аж надто приязно ставлюся до невістки. 

Якось питає мене, за що це я Люду так шаную. Чому тоді зятя так не поважаю? До слова, немає за що того зятя поважати. Та й доня останнім часом його слідами йде. Словом, обурилася Катерина, що не вона моя улюблениця. І хотіла вияснити, через що так трапилося.

Я й пояснюю, що Люда сама час на мене знаходить, не те що вона. От допомагала б мені Катя, то і її любила б.

Донька тільки розгнівалася. Ще й ультиматум мені поставила: або вона, або невістка. А тоді почала погрожувати, що я ще поплачуся, якщо оберу сироту. 

Як добре, що ні сина, ні невістки тоді в домі не було.

Мені так соромно за власну доньку! За що це вона так зі мною? І як тут не обрати невістку? Чіткої відповіді Каті я ще не дала. Вона з нетерпінням чекає, але, як розумієте, вибір очевидний.

Прикро це все, але що поробиш, якщо чужі діти вихованіші, ніж рідні.

Чи правильно вчинила жінка?

А ви кого обрали б?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector