– Ну зрадив тобі мій син, і що тепер? Сама винна, не догледіла чоловіка. Я тепер за це квартирою маю розплачуватись?!

Свого сина я виховала неправильно. Не хочеться визнавати, але через це я зіпсувала життя одразу декільком людям…

Ростила його сама, без чоловіка. Його батька не стало багато років тому, а вдруге заміж я не вийшла. Ярослав ріс чудовим хлопчиком, проблем ніколи з ним не було. Після університету майже одразу й одружився. Ілона, його дружина, сподобалась мені з першого дня: вихована, тендітна, розумна — про таку невістку тільки й мріяти.

А вже через два роки вони мені і внучку подарували.

Я ж знаю, що то діло молоде, жити в такому віці на саму зарплату з малою дитиною — дуже складно. Тому свою квартиру, яку раніше здавала в оренду, віддала їм на тимчасове користування. Хотілося, щоб вони мали шанс стати на ноги.

Жили вони так, як і всі живуть. Аж поки Ілона на мого Ярослава жалітись не почала.

– Я вам кажу, щось не так із ним. Ну хіба ж я Ярика не знаю? Точно щось сталось, а він приховує. Може, він вам казав?

– Та що ти таке кажеш? Звичайний він. Як і завжди. Може ти просто в декреті пересиділа, та вже придумуєш собі щось, щоб не так нудно з малою було сидіти? – жартома запитала я.

Краще б мені було тоді мовчати і вислухати переживання Ілони. Може, я б зрозуміла, що син зраджує своїй дружині…

Про це він нам обом сам сказав. Через 7 місяців, коли коханка його вже була вагітна… Я почувалась такою винною перед Ілоною!  Від дитини, яку мій син нагуляв, я відхрестилась одразу. У мене вже була онучка, яка народилась у законній сім’ї. 

Ілона розлучення переживала важко, тому я довгий час зовсім її не чіпала. Через шість місяців тільки запитала в неї про те, що тривожило мене довгий час. 

Пошепки

– Ілоно, а ти коли збираєшся з квартири моєї з’їхати?

– Як це… Що значить з’їхати? Ми ж з Веронікою тут живемо. Вона ж ваша внучка, а я — невістка. Я вже і в садочок її тут записала, і на гуртки.

– Внучка, усе правильно ти кажеш. Але в цієї внучки є ще одна баба і дід, не тільки я. То може б ви до них поїхали? Ви тут безкоштовно живете, а мені за цю квартиру великі гроші платити можуть.

Може це звучало грубо, але я не розумію, чому я на своєму горбі повинна тягти дорослу людину, яка мені тепер взагалі ніхто! Жертвувати собою заради когось — це не про мене.

Ілона, мабуть, образилась на мої чесні слова, бо вже зранку її речей у квартирі не було. Спочатку я раділа, що так все легко вирішилось. А потім зрозуміла: син зі мною не спілкується, онука я свого не признала, невістку образила, внучку вже більше ніколи і не побачу, мабуть… Я лишилась абсолютно сама!

Про це я думаю постійно. Я не хочу бути самотньою… Може, варто поїхати до невістки і попросити пробачення? Чи краще пробачити синові, який мене зганьбив перед людьми..?

Не знаю, що й робити. Поділіться порадою!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!