Майже 40 років працюю звичайною вчителькою в школі. Якщо відверто, я вже дуже чекаю того періоду, коли нарешті вийду на пенсію. От тільки страшно залишатися вдома самій і перетворюватися на домогосподарку. Мій чоловік Василь та син Андрій моєї праці зовсім не цінують, тому бути з ними під одним дахом 24\7 це те, чого я найбільше боюсь.
Вирішила собі шукати заняття, щоб на пенсії робити щось у своє задоволення. Шити, вишивати чи малювати мені не вдавалося, випічки за все своє подружнє життя мені було вдосталь, внуків няньчити теж не мій варіант, бо здається син не поспішає з одруженням.
Колеги в школі завжди вважали мою сім’ю зразковою. Я боялась виносити “сміття” за межі хати, тому часто любила гарно примовляти про чоловіка чи сина, що було повною брехнею. Усі вважали мене берегинею затишку, доброю господинею та енергійною людиною, проте насправді я справжня боягузка. Терпіти зради та моральне знущання чоловіка тільки такі можуть. Дуже боялась того, що Василь мене кине, та й не хотілось впасти в очах своїх співробітників чи учнів. Довелося подавати своє життя так, наче сюжет з ідеального фільму.
Якось моя колежанка запросила мене до себе в село на празник, і я радо погодилась. Оскільки не часто кудись навідуюсь, я вирішила не попереджати хлопців про свою відсутність. Як поважна галичанка, приїхала вранці у село на святкову відправу до церкви, а потім вирушила на празничний обід до Галі. Людоньки, те що я в той день відчувала, не відчувала вже давно. Мене переповнював спокій та умиротворення, ніби ковток свіжої водиці. Ніколи не думала, що життя в селі буде мені так до вподоби. Насолоджувалась найменшими дрібницями, від запаху села до співу пташок. Галина напекла запашних пиріжечків й загорнула мені їх з собою, проте після того, як я повернулася в місто, мій піднесений настрій було зіпсовано.
– Де ти була, приблудо? Ти не могла відповісти на дзвінок? — кричав Василь до мене.
– Мам, ми ледь з голоду не повмирали! Хіба в тебе є совість? — додав Андрійко.
– Пробачте, я була в подруги, принесла свіжих булочок, беріть пригощайтеся! — опустивши голову казала я.
Мені якось так тяжко на душі стало. Тепер я щодня згадувала те село Галини й придумала собі, що мушу купити якусь хатинку. У нас з чоловіком були заощадження, які ми накопичували багато років, тому мала повне право ними скористатись. Одного разу я не витримала і почала пошуки того самого будиночка, в якому планувала провести усі свої наступні роки. Виявилось, варіантів є безліч, проте я шукала той єдиний, який би заполонив моє серце та душу. І знайшовся! Нишком від чоловіка я забрала усі сімейні заощадження та зробила покупку своєї мрії. Його реакція мене зовсім не здивувала. Проте стільки негативу та образливих слів на свою адресу я, мабуть, не чула ще ніколи.
– Як ти посміла? Ці гроші були мені на ремонт в гаражі! — репетував Василь.
– Ти ж обіцяла мені купити мотоцикл — підтримав синочок.
– Завтра мене тут не буде. Робіть собі що хочете, варіть собі їжу, яку хочете, але відтепер я житиму за містом, — сміливо говорила я.
Через місяць чоловік подав на розлучення, але мене це вже зовсім не хвилювало. В селі я відчула запах свободи та спокою, тому набралась сміливості та порвала усі стосунки з колишнім. Тепер не розумію, як стільки часу я могла все це терпіти? Від сина не відвертатимусь. Якщо він змінить своє ставлення до мене, я буду тільки рада! А тепер нарешті настав мій час насолоджуватись життям без зайвих турбот.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!