Хіба не можна було подзвонити перед приїздом? Ми ж тебе не чекали. Знову навезла всякого непотребу зі свого села!

Олена Вікторівна вже давно не бачилася зі своєю донею. Та давно виросла і виїхала з батьківського дому. Навіть народженням онука встигла потішити матір.

Минулого тижня жінка нарешті вирішила навідатися до своєї доні. Приїхала погостювати на тиждень. А про те, що чекало її далі жінка розповідає нам із сумом.

***

– Хіба не можна було подзвонити перед приїздом? Ми ж тебе не чекали. Знову навезла всякого непотребу зі свого села! – обурювалася дочка, коли я тільки ступила на поріг її квартири. 

Чути подібне було дуже образливо. Я ж старалася для них з онуком. Усе своє, все домашнє. Я хотіла зробити їм приємне. А донька знову у своєму стилі. Хоча ми не бачилися цілий рік. Доня постійно працює, а в мене вже не той вік, щоб долати такі дистанції. 

Чоловік теж хотів підтримати мене і провідати доцю, але прихворів, тож я приїхала сама. Батько ж тільки й надіється, що онук до нього сам приїде, а той бере приклад з матусі. 

Я оглянула квартиру дочки. Чула, що вони з чоловіком капітальний ремонт робили. Довкола все й справді виблискувало новизною та свіжістю.

Коли ми сіли до столу, щоб пообідати, я щедро виклала всі свої гостинці. Втім, ані дочка, ані онук навіть не глянули в той бік. Це засмутило мене ще більше. Склалося відчуття, що мене тут навіть не чекали.

Онук постійно грався в телефоні, зі мною розмовляти не хотів. Напевне, це він так мене уникав. Тільки чому?

Я сиділа навпроти доні і дивилася в її понурі очі. Така втомлена. Напевне, з цією роботою геть нічого не встигає. Так я й вирішила залишитися в них на кілька днів і допомогти з побутовими клопотами.

Так минув цілий тиждень. Я мила, готувала їжу, прибирала, прала – словом, цілком замінила доньці домогосподиню. А перед від’їздом знову почула одні лише докори. Вона ще й до цього через кожен мій крок обурювалася і натякала, що мені вже пора додому.

Я відчувала образу. Усе життя віддала заради доні, а на старість виявилася їй непотрібною.

Ми з чоловіком і для доньки, і для онука робили все можливе, тільки б їм добре жилося. Хотіли, щоб діти жили у власній квартирі в достатку та злагоді. Зрештою, так і було, але нам у тій квартирі раді не були.

До слова, за кілька днів до від’їзду я складала свої речі і почула розмову доні із зятем у сусідній кімнаті. Чоловік запитував, коли його теща, себто я, поїду геть. Мовляв, це він тепер почувається у гостях. Зять просив мою доню зробити все можливе, щоб я покинула їхню квартиру.

Через кілька днів я справді зібрала сумки і повернулася додому. Чоловікові правду казати не хотіла. Він і так хворіє, для чого йому ще й нерви псувати. Старенький почав бідкатися, мовляв, дуже шкода, що й він у доні не побував. А я тільки знизала плечима й подумки подякувала за це Богові.

Що думаєте про дітей, які забувають про власних батьків?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector