Одна порада, яка змінила мої погляди на стосунки

Можливо, ця стаття допоможе змінити і ваше життя.

Хочу вам зізнатися в тому, що я сам відповідальний і цього ж очікував від свого оточення, я жертвував своїми інтересами заради людей, яких любив, а коли вони не були готові робити те ж саме у відповідь, дуже сильно засмучувався. Все це слугувало тим, що я постійно розчаровувався в людях.

На останньому візиті в психотерапевта ми з ним розглядали мої стосунки з двома людьми, які дуже мене засмутили. Я дійшов до висновку, що був готовий заради цих людей на все, піклувався про них та віддавав всю турботу і тепло, і відчував гостру несправедливість, коли не отримував такої ж відданості.

Психотерапевт визнала справедливість моїх почуттів, але сказала: «Не можна очікувати від людей того, чого вони не можуть запропонувати».

Ми всі різні й у кожного з нас власні мрії, бажання, інтереси та цілі в житті. Наше оточення з дитинства, життя впливає на те, як ми можемо любити і висловлювати свої почуття іншим людям. Ви постійно будете розчаровувався в стосунках, якщо вас не будуть кохати так, як ви цього хочете. Згодом ця людина вам остогидне і ви з болем вирішите розірвати ці стосунки. Правда, ми не маємо права вимагати до себе якогось ставлення, особливо якщо людина не вміє цього робити. 

У кожного з нас в житті є люди, які нас дійсно люблять, але роблять це по-своєму. Їхні прояви почуттів нам можуть не подобатися і їх не просто прийняти, але, можливо, це і є весь максимум, який можуть вони запропонувати. 

Після такої плідної розмови з психологом я довго думав про те, як тиснув несправедливо на батьків, друзів, коханих жінок. Я вимагав більшої відданості, більшого захоплення, хотів достукатися до них і сказати, що не отримую тої любові, яку хочу насправді і страждаю від цього. Мене вони дратували, але проблема ж була не в цих людях, а в мені. 

Тепер я зрозумів, що не потрібно сидіти, склавши руки, і чекати, поки люди будуть діяти так, як ми це собі придумали. Щоб не розчаровуватися, я просто говорю в очі те, що думаю. Останні п’ять років у мене з батьком натягнуті стосунки, я зателефонував і сказав йому, що обмежив з ним спілкування, бо думав, що йому на мене байдуже й тому не він ініціював тепліших відносин. На що батько мені відповів, що любить мене, але боїться втручатися в особисте життя, щоб не завдавати дискомфорту. 

Тепер ми знову спілкуємося, і я можу змінити свої очікування, щоб вони більше відповідали його емоційним можливостям.

Потрібно говорити з людьми про власні очікування та бажання й подивитися на речі раціонально. Можливо, через свої емоційну особливість та чи інша особистість не може нам подарувати того, чого ми прагнемо, але це не означає, що нас не люблять.

Крім того, якщо хтось не може присвятити мені всього себе, то, напевно, і мені не варто робити того ж. І це цілком нормально.

Що Ви думаєте з цього приводу?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: