Сьогодні я випадково стала свідком однієї цікавої ситуації в школі. Поки мій син одягався одна матір розмовляла з вчителькою. Її донька неподалік складала свої речі.
Педагог скаржилася на ученицю, мовляв, вона ніяк не може зосередитися, думає лише про розваги і постійно губить ручки. Здається, ніби дитина не розуміє, що вона у школі, а не в дитячому садочку.
Матір покірно слухала усі претензії і кидала розлючені погляди на доньку.
– Аріно, ти чуєш, що тобі говорять? Ходи-но сюди!
Дівчинка незграбно склала зошити в рюкзак, ледь натягла на себе шапку, защепила куртку і неохоче підійшла.
– Мені вчителька поскаржилася на твою поведінку. Я все розповім татові.
Дитина опустила голову в низ і не зводила погляду зі своїх чобіт.
– Нехай тато прийде до школи і я особисто з ним поговорю, – запропонувала педагог.
– Чудово. Аріно, ти це чула? Тато завтра буде в школі! – задоволено сказала матір.
Двоє дорослих жінок проти однієї беззахисної дівчинки.
Я не маю жодного відношення ні до матері, ні до її доньки. Мене абсолютно не стосується ні її поведінка, ні те, що до школи викликають батька.
Але я точно знала, що після таких ситуацій мама з татом втрачають свою дитину.
Не можна об’єднуватися проти неї. Не можна ставати в протилежну команду. Без виключень.
Припустимо, ваша дитина справді помилилася. Проте ви можете підтримати її і разом розв’язати спільну проблему. В іншому разі, ви залишите її одну.
У такі моменти батьки мають бути на боці сина чи доньки. Навіть фізично. Підійдіть до дитини і покажіть, що ви – одне ціле. Ви – разом. Крапка.
Труднощі були, є і будуть. Але ж ви команда і ви зі всім впораєтеся.
Чи згідні ви з цією думкою? Чи підтримуєте ви своїх дітей в таких ситуаціях?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!