Рано чи пізно прийде цей момент… Він чекає на кожного з нас, і не бере до уваги вік, статус, багатство, зовнішній вигляд. Саме в цьому всі ми рівні і не має іншого виходу, як просто змиритися…
Одного дня тебе не стане… Ці слова гірко вбиваються в серце, відчуваємо гостру несправедливість, адже треба покинути все те, над чим ти працював роками, залишити все, що надбав, а ще найважче усвідомлювати, що ти ще й залишиш тут людей, який дуже любиш та ціниш.
Усі ми підемо в небуття і ніколи не повернемося, весь наш смуток, печаль, щоденні турботи, страхи втрачають все своє значення та вагомість, як тільки задумуєшся про це…
Світ буде існувати й далі, без тебе. Сонце продовжуватиме сходити й заходити, вітер буде колихати яблуневий цвіт, а взимку сніжинки вкриють сіру землю. Також будуть й жити люди, які постійно кудись поспішають, вирішують безліч питань, і ніхто не помітить твого відходу.
Ніхто, окрім рідних, для яких втратити тебе є великим болем та горем. Вони будуть сумувати за тобою, згадувати події та ситуації, які ви проводили разом і які більше ніколи не повторяться. Вони проводять тебе до місця твого спочину…Аж тоді тобі стане все одно…
Але зараз ти тут, живий, повний енергії та сил, кожен новий подих дає тобі шанс щось змінити. Припини скаржитися на життя, коли ти спізнився на автобус, або коли загубив ключі. Не злися, коли тебе хтось ображає, та не кричи на дитину, яка принесла двійку в щоденнику. Не потрібно обвинувачувати всіх у своїх бідах… Хіба ж це має сенс? І чи взагалі є проблемою?
Таких ситуацій в житті безліч, але всі вони беззмістовні, просто варто пам’ятати, що такі несуттєві дрібниці не мають псувати нам життя!
Полюбіть це життя! Дихайте на повні груди, обіймайте та цілуйте рідних, приділяйте їм свій час. Поки ви живі та здорові – радійте, усміхайтеся, і ніколи не нарікайте! Адже це таке благословення – ходити своїми власними ногами цією прекрасною землею…
Ви згодні з думкою автора?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!