Після весілля ми з чоловіком переїхали на квартиру в місто, яку подарували нам мої батьки… Батьки в молодості працювали в місті, придбали там житло, а потім переїхали назад в село.
Ми теж проживали там з чоловіком, потім народилася донька. Грошей нам вистачало, але і не шикували. Час від часу нас навідувала і свекруха, приїжджала з села погратися з онукою. Згодом чоловік почав заробляти більше, ми стали відкладати якісь кошти. Придбали гараж, автомобіль, а за декілька років вирішили переїхати у власний будинок.
Побудували дім, а нашу квартиру здавали в оренду. В перший тиждень після переїзду чоловік сказав, що до нас їде його матір. Я цьому значення не надала, думала, вона погостювати до нас. Свекруха була задоволена нашим новим житлом. На першому поверсі у нас була вітальня, кухня та простора ванна, а на другому – дитяча кімната з іграшками, спортивним куточком та дві невеличкі спальні. Загалом будинок був не дуже великий, але затишний.
Через декілька місяців мене чоловік обурив новиною, що свекруха переїжджає до нас. Вони ніби то з матір’ю про це вже давно говорили, але зі мною порадитися ніхто не подумав.
– Я не хочу жити з батьками, ні з моїми, ні з твоїми.
Тоді чоловік почав розказувати про здоров’я матері, що її небезпечно залишатися самотній у квартирі. Нехай на старості поживе в нас. На мене ці його казочки не діяли, адже я знала, що у свекрухи зі здоров’ям проблем ніяких немає. Мені б ще стільки сили, скільки вона має у своєму віці.
Я була проти, але мене ніхто не послухав, і в вихідні мама переїхала до нас. Перший час ми жили не погано, поселили ми свекруху в маленьку гостьову спальну. Вона вранці готувала на всіх сніданок, правда, я не їла, бо взагалі не снідаю, п’ю тільки каву. Моїй донечці дуже подобалися бабусині млинці і вона часто гралася з нею, то ж я вже не була такою категоричною.
Ще й свекруха все прибирала вдома, поки я була на роботі. За це я їй дуже вдячна, навіть почала радіти, що вона живе з нами. Одного дня я погано почувалася й залишилася вдома, але про це свекруха не знала. Я тоді зайшла на кухню, щоб зробити собі чай, і тут раптом чую голос рідної сестри свекрухи — Марії.
Моя свекруха дуже емоційно скаржилася сестрі, як погано їй у нас живеться. А ще звичайно говорила, яка я погана господиня, нічого вдома не роблю.
– Готую я їм навіть сніданки, а невістка все поїсть, встане і весь посуд мені залишає. Кожен день тут такий бардак, що я вже сама не рада, що переїхала. Син в мене заробляє гроші, а вона – копійки з тої роботи приносить і ще й вдома нічого не робить.
Наступні слова свекрухи мене вразили найбільше. Вона почала ділитися своїми підозрами, що онука – не від її сина, взагалі не схожа на нього. Тоді я вже не змогла це слухати й зайшла на кухню.
– Ой, а ти що, вдома?
– Взяла лікарняний, напевно, простудилася.
Свекруха зрозуміла, що я чула все, що вона говорила своїй сестрі. До вечора мені вже було геть погано і я навіть не могла встати з ліжка. Ввечері з роботи чоловіка зустріла його матір:
– Синочку, я хочу з тобою поговорити. Я тут вже з вами живу не один місяць і хочу сказати тобі, що вона взагалі тобі не пара. Дивись, як ти тяжко працюєш, а вона лежить цілими днями. Вдома все я роблю, вона лише твої гроші вміє витрачати. Та й онука геть на тебе не схожа, ти хоча б здавав ДНК, щоб переконатися, чи це дійсно твоя дитина.
Я чомусь думала, що чоловік за мене заступитися, адже він чудово знав, що я теж працюю. Правда, він просто кивав головою. Тоді я втрутилася в розмову:
– Ви навіщо сюди приїхали в наш будинок? Сім’ю нашу зруйнувати? Я і без вас справлялася з усім.
Я чекала на те, що чоловік стане на мій захист, але тоді він промовив слова, які мене вразили:
– Йди геть з мого будинку і з мого життя.
Моєму розчаруванню не було меж. Я тоді побігла збирати речі свої та дитини й поїхала в готель. Згодом попросила квартирантів залишити житло й переїхала на свою квартиру. Мене переповнювали образа, страх, лють — я все життя присвятила цій людині, а він просто викинув мене зі свого життя, як непотріб.
Про дитину він, звичайно, і не згадує. Я навіть не подавала на аліменти, я їх просто викреслила з життя. Забула все. Як поганий сон. Вже пройшло два роки і я зустріла чудового чоловіка. Ми щасливі разом і подали вже заяву до РАЦСу.
Нещодавно я зустріла колишнього чоловіка в торговому центрі. Він мені сказав, що я зробила дурість, що тоді покинула його. Матір його привела в дім свого коханця, а чоловік тепер утримує їх та живе в маленькій гостьовій спальні. Мені його взагалі не жаль.
Він попросив в мене номер телефону, але я відмовила…
Чи правильно я вчинила?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!