Хочу розповісти вам свою історію з життя. Можливо, комусь вона допоможе зробити правильний вибір, або ж просто стане чудовим уроком на майбутнє. Хочу одразу попередити, що в історії я не буду згадувати імена людей, маю надію, що це не завадить зрозуміти те, що я хочу вам передати.
Зустрів я своє кохання в 22 роки й одразу вирішив одружуватися. Тоді я брав дружину з комплектом, адже в неї вже була дворічна донька. Точніше сказати, що не я брав, а вони мене взяли самотнього, подарували затишок, полюбили, нагодували, обігріли.
Я навіть не задумувався над тим, що робити з малечею, дуже хотів її удочерити. В свідоцтві про народження у дівчинки графа батька була пустою, тому я наполягав на цьому. Однак дружина не дуже зраділа з такої моєї ініціативи й сказала, що на все свій час. Я вирішив не пхати свого носа, хоча це мене трішки образило.
Життєва історія моєї дружини банальна: красива, молода та наївна дівчина, по вуха закохана, завагітніла й вирішила все-таки народити. Вірила, що у неї з горе-татусем буде щаслива сім’я, однак він просто розчинився.
Щодо дівчинки, то я одразу зрозумів, що це моя донька. Якщо ти кохаєш жінку, то повинен приймати і її дитину, по-іншому просто не може бути. Тому я одразу вважав її своєю та рідною. Вже в перший рік після весілля дружина повідомила мені щасливу звістку – вона при надії. Згодом у нас народився чудовий син. Я був на сьомому небі від щастя, адже краще просто не може бути – красива молода дружина, і донька, і син.
Тоді я заробляв непогано, на життя нам вистачало, хоча звичайно і не шикували. Тоді я не міг повірити своєму щастю, але згодом я зрозумів, що доля для мене підготували ще більші сюрпризи – дружина народила ще доньку. Коли я вперше побачив цю маленьку крихітку, мені просто хотілося кричати на увесь світ від щастя. У мене синочок і дві лапочки-дочки.
Тоді нашій старшій дівчинці було шість років, вона молодець, у всьому допомагала матері, була дуже ласкава до братика й сестрички. При цьому вона вважала мене своїм біологічним батьком, адже те, що було до двох років, практично не пам’ятала. Дівчина думала, що я був завжди поруч.
В той період я знов вирішив нагадати дружині про те, що хочу удочерити доньку, однак в неї на це була одна відповідь: «Всьому свій час!». І от час настав тоді, коли дівчинка ішла в перший клас. Документи ми зробили швидко й школярка була вже з моїм прізвищем. Дуже дратувало, що до цього часу знав, що дочка моя, а довести не міг!
Однак ми владнали це питання. Дружина мені тоді розповіла, що вона не хотіла поспішати з цим питанням, оскільки боялася, що її знову кинуть, або ж моє ставлення до доньки з часом зміниться. Мене це розізлило, як вона взагалі могла таке подумати? Але з іншого боку, її один раз вже зрадили і вона просто не мала гарантій, що все буде добре. Всі б боялися на її місці.
З того часу пройшло багато років. Старшій дочці вже 19, сину 16, молодшій 14. Старша донька сама вступила до ВНЗ, я дуже гордий за неї, ми ні копійки не заплатили. Зараз от хочемо з дружиною купити їй невеличку квартиру, щоб проживала вже окремо, напевне, на 20-річчя зробимо такий сюрприз. Ми вже довгий час складаємо кошти, але не про це історія.
Ми проживаємо в невеличкому містечку, а донька навчається в обласному центрі. Приїжджає вона практично кожні вихідні. В пятницю ввечері вони вже з матір’ю разом чаклують на кухні. От я був у вітальні, читав книгу, й почув, про що вони розмовляли.
Донька сказала, що протягом двох місяців її переслідує якийсь чоловік. Зустрічає щодня на одній зупинці вранці. Він просто стоїть недалеко й спостерігає. Вона дуже перелякалася й навіть дворами перестала ходити. Всюди лише центральними дорогами, щоб бути там, де більше людей.
Я тоді дуже розізлився, вирішив, що не дозволю нікому завдати шкоди моїй доньці. Дівча-то гарне, а дурнів-збоченців греблю гати. Я відпросився тоді з роботи на понеділок й поїхав з донькою, щоб глянути, що це за дядя чекає на неї на зупинці.
Коли я його побачив, в мене земля пішла з-під ніг. Там і ДНК ніякого не треба, стояв чоловік – копія моєї доньки. Горе-татусь згадав про своє минуле. Мені було дивно, що донька ще не помітила таку схожість.
Тиждень наступний прожили ми з дружиною, як на голках. От ввечері в пятницю я зустрів доньку і ми разом поїхали додому, того чоловіка не було. Ми приїхали додому, як раптово пролунав дзвінок в двері. І з порога: «Привіт, донечко, я твій тато!»
Мені тоді хотілося його просто розірвати на шматки. Який він тато? Він покинув її геть маленькою. Я був поруч, коли вона хворіла, коли йшла в перший клас, коли вперше закохалася. Дружина почала просто тремтіти й слова не могла промовити, а я хотів просто послати його під три чорти.
Тоді донька обернулася до мене і промовила: “Мені говорили люди, що ти не рідний, але я не вірила їм”. Я був шокований, кого це так свербіло лізти в чужі справи й розповідати таке дитині. От в людей не має своїх проблем?
Тоді я не знав, що відповісти, і сказав: «Рідний, але не біологічний!» Знаєте, що зробила моя дочка? Вона підійшла і обняла мене! Обняла, як в дитинстві, руками шию обхопила і прошепотіла на вухо: «Ти – мій тато! ЄДИНИЙ!!!»
І тоді я заплакав, сльози просто покотилися по моєму обличчю. Чесно скажу, плакав востаннє в двадцять років, коли не стало батька. А кажуть, що мужики не плачуть. Тоді мені і соромно було, і так тепло на душі, адже їй потрібен я, а не хтось інший. І яка різниця, чия крові в ній тече, якщо вона моя, рідна.
В той же вечір ви випровадили цього татуся так, що він більше не приходив, донька навіть не стала з ним розмовляти. А ми продовжуємо жити в спокої та мирі, і я став ще щасливішим, адже тепер не має страху, що колись донька може дізнатися правду.
До чого я розповів цю історію? Чоловіки, не бійтеся брати дружин з дітьми, якщо ви її дійсно кохаєте, топ приймете і цих ангелочків. Кожній дитині потрібно мати батька, і якщо ви впораєтеся з вихованням, то відчуваєте потім подяку. Проявіть терпіння, навіть якщо дитина вже і доросла.
Що Ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!