Заміж я вискочила, коли мені ледь 20 стукнуло. Ніби й не дуже молода, але все одно ні в голові, ні на яву нічого путнього ще не мала. Благо, мій чоловік виявився хорошою та відповідальною людиною. Любив мене до нестями. Того ж самого дати йому у відповідь я не могла. Не любила я його зовсім. Просто людина він добра. Закохався у мене, а я не бажала робити йому боляче. Вирішила потерпіти. Думала, що змирюся і проживемо ми так усе життя. В інших он які драми бувають і вони терплять, а я не посиджу біля спокійного і роботящого хлопця?Кращих варіантів уже й не знайдеш.
Згодом у нас народилося двоє дітей. Дві доні. Сім’я здавалася міцною. До певного моменту. Тоді я по-справжньому закохалася. Це був колега з роботи. І я втратила голову. Я ніби знову стала 20-річнлю: серце стукає, тіло тремтить, у животі метелики, а в мізках каша та думки про нього. Спокійно піти не змогла. Зрадила і вже тоді зізналася законному чоловікові. Забрала із собою одну доньку і пішла. Інша завжди була татовою донею.
Чула, що важко колишньому далося це розлучення. чоловік дуже страждав. Хоча розійшлися ми без скандалів. Втім, важко побудувати щастя но чужому горі. Доня з вітчимом так і не порозумілася. Вона сильно замкнулася в собі. Згодом й інша доня переїхала до мене. Сама виявила бажання. Чоловік прийняв це як зраду. З цією донею вітчим поладнав. Стосунки у них були кращі, ніж з моєю молодшою донькою.
Зараз мої доні вже дорослі. Молодша втекла до тата, не виявивши бажання далі жити із вітчимом. У старшої доньки вже серйозні стосунки. Вона збирається заміж. Хотіла запросити рідного батька, але у відповідь, коли ми йому зателефонували, то почули лише запитання: “Скільки треба грошей і куди перекинути?” Загалом у старшої дочки істерика. Вона намагалася перепрошувати в батька, що колись повернулася до мене, але той сказав, що прощає, втім, спілкуватися не хоче. Мовляв, ми з нею свій вибір зробили.
Хоча б доні у мене між собою спілкуються. Хоч і мають певні образи одна на одну. Час від часу я їжджу до молодшої доні. Вона зі мною розмовляє неохоче. Коли я кликала її до нас на літо, вона відмовилася і розмовляти не захотіла.
Я прекрасно розумію, що зруйнувала сім’ю. Втім, я не почуваюся винною, бо єдине, чого я прагнула – звичайного жіночого щастя. Хіба це гріх? Думаю, кожна на моєму місці вчинила б так само.
Щодо другого шлюбу — за це жалію найбільше. Це було кохання мого життя, але зараз усе тріщить по швах. Другий чоловік зараз дуже злий на мене. Він постійно просив про спільну дитину, а я була в інших клопотах: то розлучення, то діти. А зараз вік уже не той, боюся ускладнень та й клімакс близько. Новий чоловік пробачати мені цього не хоче і зрозуміти мене теж не бажає.Ми просто постійно сваримося через це.
Ось так я хотіла банального щастя, задля якого пожертвувала всім, а отримала одні проблеми. Жаль дітей. Ото і все. Усі в житті помиляються. Колишній був хорошою людиною і непоганим чоловіком, тільки обрав не ту жінку для життя. То це вже його помилка. Єдине, чого хочу, щоб рідня між собою помирилася. Доньки з батьком і між собою ладнали. Більшого і не треба.
Накрутила такого, що тепер і не розгребеш.
Що порадите?
Як можна помирити сім’ю і чи є в цьому сенс?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!