Ми з чоловіком ніколи зірок з неба не хватали, а як іпотеку оформили – то й взагалі перейшли на хліб та воду.
Про своє житло ми мріяли дуже довго, навіть суму потрібну назбирали. Але то п’яте, то десяте… Та якось так воно все й відкладалось.
Перша покупка зірвалась, бо почався коронавірус і наш рієлтор дуже захворів. Квартиру нашу забрали інші люди, а ми лишились ні з чим.
Тоді ми подумали, що то був якийсь знак згори і цю покупку відклали. Тільки знову почали шукати собі щось підходяще – почалась війна. Та ще й ціни так скакнули, що наш бюджет просто переполовинило!
Знову відмовлятись від своєї мети ми не стали, бо не було на те вже ні бажання, ні зайвих грошей. Хто ж знає, наскільки ця війна затягнеться? А жити десь треба.
От і взяли ми іпотеку… Звісно, борг у нас не такий вже й великий, бо накопичені гроші ми віддали. Але все одно по гаманцю це лупить добряче.
І от якось прийшли до нас у гості чоловікові родичі – брат із жінкою та сестра.
– Ми тут таке надумали! – почала сестра розмову. – Батько вже старий, нас виростив, життя прожив – а машини своєї не мав ніколи!
– І то правда, – підключився брат. – А час зараз такий, що без коліс – нікуди.
– Ага-ага, – знову перехопила сестра. – Тому ми порадились та й вирішили, що скинемось йому на якийсь автомобіль! Щось не дуже дороге, аби не розоритися. Але скинутись все одно доведеться. Ви в долі?
І всі ці гості вилупили на нас свої очі… Я навіть не знала, що на це відповісти… Уся зарплата в нас йшла на кредит, заощаджень зовсім не лишилось… Чим же ж ми скинемось?
Переглянулись ми з чоловіком і сказали все так, як воно і є.
Родичі з нами погодились, бо розуміли, що так багато грошей за 5 днів ми все одно не знайдемо.
Прийшли ж ми на день народження, сіли всі за стіл та й давай подарунки діставати. Хто човен рибацький купив, хто інструмент для роботи… А в нас тільки на букет із закусок до пива й вистачило.
– Дякую, Максиме, за подарунок, – сказав свекор моєму чоловіку. – Але б краще ти взагалі сюди не приходив. Я ж думав, що нарешті нормальне щось від вас дочекаюсь. Так тебе жаба задавила рідному батьку на машину докинути! А чого ж ти тепер голову хилиш? Соромно, що отаке невдячне виросло?
Ми сиділи, наче у воду опущені… Не знали, що його й робити. Чоловік встав мовчки з-за столу, мене покликав із собою та й пішли ми додому.
З того дня родичі з нами не спілкуються. А я і досі не можу зрозуміти: хто в цій ситуації винен?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Хто винен?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!