У мене ще з юності була дуже гарна фігура. Стрункі ніжки та тонка талія. Певно, це завдяки танцям, якими я займалася ще з 5 років точно.
Звісно, у школі я мала досить багато залицяльників. Звикла одягатися так, що речі підкреслювали мою фігуру, а не ховали. Звісно, не виставляла всі принади на показ. Але часто носила сукні, спідниці, костюми.
Всі подруги мені заздрили. Адже їм треба було займатися спортом та сидіти на жорсткій дієті, аби схуднути.
В 11 класі я познайомилася з Павлом, він вже тоді навчався в університеті. І я помітила, що одразу запала йому в душу. Він ще того вечора зголосився мене провести додому, а наступного дня знайшла під дверима букетик квітів із запискою “від потаємного шанувальника”.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Павло мене носив на руках в прямому та переносному сенсах. Дарував квіти, прикраси, іграшки, солодощі. Приходив до школи та чекав мене після уроків. Тоді однокласниці ще більше почали мені заздрити. Звісно, їм такий кавалер, як Павло, ніколи в житті не світитиме.
Я була по вуха закохана в Олексія, що навіть вирішила вступати в університет, де він вже навчався. Хоча мама просила залишитися мене у місті, аби я була поруч. Однак, я зібрала речі та переїхала до коханого аж з Ужгорода до Тернополя. Пощастило, що тітка Олексія дала йому “в оренду” свою однушку, коли сама подалася закордон на заробітки. Тому ми платили тільки комуналку.
Все у нас було добре, поки не почалася війна. Павло одразу записався в ТРО, а через місяць його відправили на лінію. Я поїхала до мами в Ужгород, бо так наказав коханий.
Так переживала за нього, щоранку та щоночі молилася. Чекала, коли він зателефонує, скаже, що все добре. І коли Павло не підіймав сам слухавку, то я вже починала плакати і думала про найгірше.
Єдине, що мені хоча б якось підіймало настрій – солодощі. Я постійно заїдала стрес шоколадками, печивом, кексами. От вийду просто в магазин, купити хліба та макаронів, а рука вже сама тягнулася до пачки з вафлями. Я навіть чаю просто не могла випити, хотіла якусь закуску солоденьку.
Ну і від таких ласощів набрала аж 15 кілограмів. Звісно, це все відбувалося поступово, тому я не помічала таких “змін” у тілі. Але Павло був шокований моїм виглядом:
– Ого, ну ти себе відгодувала, наче молочне порося на забій.
– Ти про що?
– Кохана, а ти коли в дзеркало дивилася востаннє? Що це за пухкенький колобок? Де твоя талія? Де худенькі ніжки?
Поки Павло тиждень був у відпустці, то не втрачав нагоди мене “підколоти” за зайву вагу. Навіть при друзях та родичах не соромився жартувати. Вигадував образливі клички, типу “поросятко” чи “колобок”. Мені було неприємно аж до сліз, що коханий так принижує мене перед іншими, замість того, аби підтримати.
Однак, це ще не все. Коли він збирався знову на передову, то сказав дуже дивну фразу:
“Ну я сподіваюся, що коли повернуся у відпустку, то ти будеш знову такою Дюймовочкою. Інакше не буде ні пропозиції, ні весілля”.
Я не знаю, що робити далі. Здається, що всі ці роки Павло мене кохав тільки за зовнішність та фігуру. А коли я поправилася, то вже все, ставить різні умови. Я хочу заміж, але не збираюся навмисне худнути.
А що буде, коли я народжу дитину? Зайві кілограми за 9 місяців вагітності важко скинути.
І якщо коханий такими образливими словами вирішив мене “мотивувати”, то дуже погано виходить. Адже його насмішки тільки створюють ще більше комплексів.
Звісно, у кожного свої смаки. Але хіба гарна фігура – це причина робити весілля? А не характер коханою людини та спільні погляди на життя.
Тепер взагалі сумніваюся, чи хочу заміж за такого чоловіка. Адже Павлові важлива тільки обкладинка.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!