Бабуся Стефа любила гуляти в парку біля будинку. Ввечері виходила, годинку провести на свіжому повітрі перед сном дуже корисно.Так вона тікала від самотності, яка переслідувала її вдома.
Того вечора вона знову вийшла на свою прогулянку, обрала звичний маршрут – від лавочок до озера та назад. Сонце вже сідало за будинки, люди поспішали додому. А вона не хотіла йти. Адже що її там чекає? Сум, порожнеча. Син з невісткою та дітками давно загинув у аварії. Не мала ні подруг, з сусідками майже не спілкувалася.
Від поганих спогадів її відірвало дивні звуки. Почула, як хтось біля кущика скавулить. Придивилася – а там цуценятко.
– Ох, Господи, як ти тут опинилося, бідолашне?
Песик трусився від страху, голоду та холоду. Стефа взяла його на руки та віднесла додому. На кухні підігріла молочка, купила пакетик собачого корму.
– Ой, маленьке, ну хто тебе покинув?
Песик був чорненький, але мав на носику та хвостику білі плямки. А колись її син Артем мав таку собаку, точна копія.
– Бім. Був колись у нас Бім. Вони ганяли м’яча на полі, бігали, гралися. Бімко та Артемко були друзі нерозлийвода.
Цуценя жалісливо облизувало їй пальці, наче благало “візьміть мене додому”.
– Ну що, малеча, залишається у мене? Удвох веселіше жити.
Так минуло декілька місяців. І пані Стефа мала рацію, з Бімом набагато веселіше стало. От вона рано прокинеться – а він вже облизує руки, грайливо стягає постіль. Тримає у зубах повідець та лапками шкрябає двері.
Ранкові прогулянки перед роботою пішли бабусі на користь. Вона схудла, колеги кажуть, що навіть помолодшала, роблять компліменти. Поки бабуся на роботі, Бім слухняно чекає її. Звісно, може накапостити. Наприклад, погризти вазони, на дивані пострибати, штори подерти.
Одного вечора, під час прогулянки, пані Стефа вирішила відійти від звичного маршруту і пішла далі до лісочка, через який побудували дорогу. Там ще ніхто не гуляв, тіньочок, трохи комарі кусають, але то дрібниці. Якраз покидає Біму палку, аби він погасав.
Але раптом бабусі стало погано. У голові запаморочилося, ноги стали наче з вати, важко дихати, серце калатало шалено. Вона сперлася на дерево, але відчувала, що от-от втратить свідомість. А Бім кудись побіг.
– Ой, леле, щось мені кепсько.
– Пані, пані тримайтеся!
До бабусі Стефи підбіг молодий хлопець. Він одразу підвів стареньку з колін, допоміг сісти на лавку.
– Зараз, я швидку викликаю, протримайтеся 5 хвилинок.
– А хто вас покликав? Ви були поруч?
– Ні, ваш пес прибіг. Ото маєте рятівника чотирилапого.
Як виявилося, Бім побіг не по паличку, а “кликати” людей на допомогу. Так натрапив на молодого хлопця, почав його тягти за штани до бабусі.
Через декілька днів Стефу виписали. Нічого серйозного, просто роки даються в знаки. Песик всі ці 2 дні не відходив від лікарні, хоча охоронець намагався його прогнати геть.
Ти мій чотирилапий ангелик. Наче сам Артем послав тебе до мене, – тішилася бабуся та обіймала песика.
Ось так добро пані Стефи повернулося до неї бумерангом. Люди, допомагайте! Бог все бачить і точно подякує за хороші вчинки.
Вам сподобалася така розповідь?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!