Я завжди мріяла мати гарні взаємини зі свекрухою, адже з мамою в мене не склалося. Вона втекла з коханцем, коли мені всього 6 років виповнилось. Я тоді ніяк не могла збагнути, де ж мама? Коли вона повернеться?
Тато був зайнятий своїми справами, мені здавалось, що він злиться на мене, адже я йому заважала побудувати нове життя. Згодом все ж зустрів жінку і побрався. Та вже через пів року Галина сказала, що мені краще жити у бабусі. Тато й не сперечався. Тож тепла я зовсім не знала, не мала до кого звернутись по пораду.
Так закінчила школу і вступила до технікуму. Лише там в мене з’явилися подруги, котрі замінили мені сім’ю. А тоді я познайомилась з Сашком. Ми почали зустрічатись, а тоді він зробив пропозицію. Як я раділа, адже він був хлопцем з нормальної, як я думала, сім’ї. Його мама багато років працювала в Італії. Ми навіть до неї в гості їхали, аби я познайомилась. Так чудово вона нас зустріла. Я думала, що нарешті матиму жіночу підтримку і ніжність.
Ми почали готуватись до весілля. Все було чудово. Свекруха допомогла нам фінансово. А вже в ресторані вона усім гостям заявила.
– Любі мої діти! Шукайте квартиру! Оберете, котра вам сподобається і я її куплю!
Всі гості плескали в долоні і решту вечора співали оди мамі мого Сашка. А я була не проти. Адже квартира – це й справді чудовий подарунок.
Після весілля ми винайняли житло. Невелике, проте затишне. І почали дивитись квартири. За кілька місяців обрали. Свекруха вирішила приїхати й самотужки гроші привезти, ще й перевірити, чи все добре.
Я ретельно готувалась до її приїзду. Зробила прибирання, наготувала всілякого сучасного. Ми посиділи, поїли і раптом вона ошелешила мене:
– А де голубці? Де борщ? Вареники?
– А ви хотіли?
– Звісно. Ти що мене салатами збиралась нагодувати? Так я їх і в Італії їм. Вочевидь, не дуже вам та квартира треба, якщо так старалися.
– То я на завтра приготую!
Мені соромно було зізнатися, що не вмію цього всього готувати, адже ніхто мене не вчив. Почала шукати рецепти, на наступний день наварила. Та мама Сашка лиш до рота взяла мій голубець і відразу виплюнула.
– Господи, яка ж гидота. Що в супермаркеті взяла?
– Та ні!
Розчарована, вона пішла геть. А я весь вечір плакала. Далі, що я не робила – все свекруха критикувала. Два тижні вона жила у нас, та ми все ніяк не їхали дивитись квартиру. Постійно вона не мала часу.
Врешті ми вирушили. Житло сподобалось свекрусі. Та коли ми вирушили до нотаріуса, вона раптом заявила:
– Погано ви мене приймали, просто жах. Не думала я, що все так буде. Синку, я думаю, що ти довго з такою дружиною не витримаєш! Це ж нікуди не годиться! Тому я вирішила, що квартиру купую, але запишу її на себе.
– І що далі?
– Ви можете там жити й платити комунальні.
Мене наче брудом облили. Ніколи такого приниження не відчувала. Тому й не витримала:
– Знаєте що? Не треба мені вашої квартири! Я орендуватиму чужу й надалі.
– Але ж це не вигідно! – раптом сказав Сашко. – Подумай!
– А мені байдуже! Зароблю. Як треба – поїду за кордон і сама собі куплю!
Як мене чоловік не вмовляв – я рішення прийняла. А зі свекрухою вирішила надалі не спілкуватися. Не знаю, що буде з моїм шлюбом. Але чи могла я інакше?
Вибачте. Даних поки немає.