Мама завжди казала, що заміж спішити не треба, бо нічого хорошого я там не знайду. Але, бачив Бог, так склалася доля. У 17 я закохалася у свого одногрупника з коледжу, а у 18 він зробив мені пропозицію. Любов у нас була така шалена, що вже через пару місяців ми й весілля відгуляли.
Батьки мої були проти, аби я чоловіка свого у прийми вела, тому ми оселилися в його батьків. Хата в них чимала, скрізь чистенько. Та й людьми вони мені здавалися добрими. Тому, без усяких там проблем, я почала своє нове життя.
– Ото вже буде мені поміч! – сказала свекруха, як тільки я переступила поріг. – Оце ми вже заживемо!
Я ж тоді подумала, що просто подобаюсь їй дуже, тому вона така щаслива. А вже наступного дня зрозуміла, що для мене в цьому домі є окрема роль – роль прислуги…
Я робила все. Готувала, прибирала, одяг прала і прасувала. І це все не тільки для себе й чоловіка, а й для його батьків, і для їхніх гостей. Раз було таке, що до свекрів приїхали їхні куми. І так довго вони засідали, що й не побачили, як настала комендантська. Слово за слово, та й лишились вони в нас на ніч.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Ірино, ану бігом приготуй місце для гостей. Ти що, не бачиш, що люди втомилися? Розклади диван, застели все, рушники дай, мило. Ох вже й невісточка. Отож взяв мій Артем дитину. А та ж нічого не вміє! Поки не крикнеш – не доходить! – жалілася свекруха своїй кумі, поки я бігала та порядки наводила….
Бачив Артем, що я так довго не витримаю, та й почав вдвічі більше роботи брати. Я думала, він не хоче наше сімейні проблеми бачити, а він просто грошей хотів більше заробити. Уже через два роки з’їхали ми на своє житло. Але скільки я вислухала за це час… Вчепилася до мене Артемова мати, і хоч ти трісни. Ніяк їй спокою не давало, що я така молода і незграбна, що я у свої 18 її мудрості не маю.
То вже як переїхали ми, видихнула я і заспокоїлася. Знала, що тепер до родичів – тільки на великі свята.
І от пару днів тому був у свекрухи ювілей. Мало їй нарешті виповнитися 55. Ми ж подзвонили наперед, сказали, що будемо трохи пізніше. Бо ж таки в Артема робота серйозна, нікуди від неї не дінешся.
Заходжу я, значить, до свекрухи на кухню. Думала з поваги запитати, чи треба їй щось допомогти. А там… Пакети не розібрані, купа м’яса, купа риби, овочі лежать…
– О, ти вже тут? – зайшла до мене свекруха. – Гості будуть через півтори години. Тому мий руки і приступай. Бо прийдуть люди, а стіл пустий. Ото вже будуть сміятися з тебе! Знатимуть, яка ти непутяща хазяйка!
Посміхнулася вона мені і пішла телевізор дивитися. Можете собі таке уявити? Весь день той пакет на кухні стоїть, а вона чекала, коли я приїду та порядки наведу…
Забрала я свого Артема, пояснила ситуацію і ми поїхали додому. Ох і кляла мене свекруха тоді – на всі боки.
Ну і нехай. Все одно в тому домі більше й ноги моєї не буде.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!