Зовсім скоро знову настануть новорічні свята. От я і подумав, що хочу розповісти, як минулого року виконав особливе бажання своєї дружини.
Ближче до Нового року начальник сказав, що шукає пару чоловік, які зможуть зіграти Діда Мороза на дитячому святі. Я людина не дуже активна, не люблю всі ці вистави і кривляння, але того дня чогось згодився побути дідом з довгою бородою. Та й мета в нас була хороша: привітати діток, які втратили домівку, батьків або, як іноді траплялося, все й одразу.
Чотири години ми водили хороводи, просили ялиночку засяяти, слухали бажання та дарували подарунки. Аби ви тільки бачили очі дітей, коли вони відкривали ті цукерки чи іграшки!
Додому я, звісно, запізнився. Дружина вже накрила на стіл.
– Ой, як ти пізно сьогодні! Ну, що там? Розповідай, як усе пройшло? – одразу почала зацікавлено питати Люда.
– Та, як… Важко, знаєш. Ті дітки такі нещасні, так мені їх шкода. Але як же вони вірять в диво! Як вони щиро чекають, що їхні бажання збудуться. Чесно тобі скажу: я там ледь не розплакався пару разів. Подарунки роздали, хороводи поводили. Та ото і все. До речі, а коли ми ялинку ставити будемо? – запитав я, бо вже й пора було б дім прикрасити.
– Не знаю. А вона взагалі нам треба? Ми дома ніколи святкових дерев не ставили. Ти ж знаєш мою маму, вона ніколи над сімейними традиціями не заморочувалася. Та й ми з тобою раніше наче не дуже святкували…
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Чогось це в мене зовсім вилетіло з голови. У дружини моєї родина не дуже благополучна. Мати її вигодувала, виростила – ото на тому й все. Як тільки Люді 16 стукнуло, вона пішла працювати. Ясно, що їй тоді було не до новорічних святкувань. І мені чогось так сумно стало на душі… Я ж з нею вже 6 років живу. І жодного разу не подарував їй ту зимову казку, якої вона ніколи не бачила!
От тоді я й вирішив це змінити.
Нарядили ми ялинку, написали листи Діду Морозу, почали готувати салати на вечір. І тут у наші двері хтось почав стукати. Я вдав, що нічого не чую, а Ліда побігла відчиняти.
– Ой! – крикнула вона, як тільки підійшла до дверей. – А ви до кого? У нас нема дітей. Вам ще на один поверх піднятися треба. Квартирою, мабуть, помилилися.
Але ніхто її навіть не слухав. Дід Мороз і його чарівні ельфи вже впевнено крутилися в нашій квартирі.
– Ну що, Людо. Ділися з дідусем своїми новорічними бажаннями! А я вже подумаю, як би мені їх скоріше виконати.
Дружина здивовано дивилася на все, що відбувається, а на її обличчі сяяла посмішка. Довго не думаючи, вона всілася біля гостей, почала співати їм пісень, розказувати вірші і ділитися своїми мріями.
– Бачу, ти була хорошою людиною. І не тільки сьогодні, а й багато років підряд. Ну, отримуй за це даруночки! – сказав наш чарівний гість і заніс у квартиру цілий мішок з різними кольоровими коробками. – Не забувай вірити в дива і бути чемною! Мені вже час, а мішку моєму ти й сама дати раду зможеш!
Аніматори пішли, заливши мішок посеред квартири. Я пару днів магазинами бігав, щоб наповнити його речами, про які в дитинстві мріяла Люда. Бо це до неї Дід Мороз прийшов вперше за 25 років.
– Дуже тобі дякую! Я не знаю, що тобі й сказати! Невже це справді диво?! – плакала від щастя дружина, обіймаючи мене з усіх сил.
А я тільки стояв і посміхався: як же таки це важливо – дарувати свято найдорожчим.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!