Тиждень тому мені чогось дуже захотілося до мами… Уявляєте? Здоровий мужик, якому вже трохи за сорок, дуже сильно захотів до мами. І все через проблеми з дружиною.
Ми з нею вже багато років разом, ще зі школи. Я завжди знав, що Інна буде моєю жінкою. А вона знала, що я – майбутній її чоловік. Хоч і казала, що зустрічатися зі мною не буде ні за що на світі. Та от зараз у нас двоє дорослих дітей, своя квартира і величезна купа проблем.
– О, синочок прийшов! – з порогу зустрічала мене мама. – А я наче знала, що ти прийдеш! Диви, запіканку твою улюблену спекла!
Мені аж плакати захотілося… Дома мене давно вже ніхто отак з любов’ю не зустрічав. Ніхто вже давно не пік мені мою запіканку.
– Дякую, ма, – сказав я і пішов мити руки. Коли вернувся, на столі вже було накрито.
– Розказуй, що ти там? Як Інночка, як у вас справи? – почала щебетати мама.
А я тільки сидів та й думав, як би їй розказати, що ми вже місяць про розлучення говоримо.
– Ой, що це я таке питаю! Знаю, що у вас все супер. У вас завжди все так було. Що б там не творилося, а я знаю: кращої пари, ніж ви з Інною, годі й шукати.
– Що? Невже? – не повірив я в почуте.
– Еге, я правду кажу. Ну, а хіба ж воно не так? Ти згадай, як ви тільки познайомилися. Ти з вікна до неї тікав, коли батько двері на замок замикав! Та й невісточка моя жару давала: на вулиці 20 градусів морозу, а вона сидить на лавці, чекає свого Ромео! Я думала, пропаде після весілля у вас вся ця романтика. Та де там! Як згадую, як ти Інночку з пологового чекав… А як плакав, коли до неї не пускали. Забув, чи що?
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Забудеш таке! Мені ж ніхто не казав, що там з нею, як там вона! А я ж так переживав… Ой, мамо. Добре тоді було. Була любов. А зараз таке в нас, що й казати тобі соромно. Йде в нас діло до розлучення.
– Як це? – спокійно спитала мама. – Вам що, живеться нудно?
– Та, не нудно… Але щось не так. Не йде в нас останнім часом, от і все. Сини наші виросли, ми тепер самі вдома постійно. То й дня такого не було, щоб ми за щось не зчепилися! Нема вже сил оце все терпіти.
– Тю, теж мені біда, – так само спокійно сказала мама. – У нас із твоїм батьком так само було, коли ти поїхав вчиться. Ми ж звикли, що ти завжди під боком, що навколо тебе світ крутиться. А тоді ми самі лишилися. Не знали, чим себе зайняти. От і почали горлопанити одне на одного, як ви з Інною. Навіть заяву на розлучення якось подали.
– Це ти про що зараз?! – ледь не крикнув я. – Ви з батьком усе життя прожили душа в душу, аж поки він у засвіти не відійшов!
– Так, правду кажеш. Вчасно Боря за голову взявся. Зрозумів, що ми дурниць накоїти можемо. І почав про мене піклуватися: на побачення кликав, у кафе водив, на відпочинок возив. Я побачила, що він знову до мене з любов’ю, та й собі давай так само. Так ми разом і прожили. Зрозуміли, що треба любити одне одного, коли діти вже давно виросли.
Я маму так слухав, наче вперше її голос чув. І ніяк повірити не міг, що вона правду каже. Які ж там побачення, коли розлученням пахне?!
А тоді вийшов від мами, подзвонив Інні. Запросив в кафе, у якому ми колись познайомилися. І вона одразу погодилася… Хочте – вірте, не хочете – ні. Але цей тиждень – найкращий у моєму житті. Я наче знову молодий, наче знову закохався в жінку, з якою насправді прожив вже добрих двадцять з чимось років.
Може, таки мама щось знає?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!