Мій дідусь понад усе на світі любив мою бабусю. Так-так, це було те саме кохання, про яке пишуть у книжках, за яким знімають фільми…
Дідусеві було 16 років, коли він побачив дівчину на велосипеді біля поля. Вона збирала квіти і дивилась, щоб корова не залізла далеко у воду. Він спостерігав за нею мовчки. Боявся навіть ворухнутися, щоб не налякати її. Тоді й вирішив, що візьме її за дружину. І взяв, як тільки їм виповнилось по 18.
Вони жили бідно, дуже бідно… Та і хто тоді мав статки? Але вічних злиднів не буває. Купили одну корову, другу, ще трохи худоби та й хазяйнували собі. А там і діти з’явилися, і внуки пішли…
І для мене це було найкраще у світі дитинство. Я ніколи не бачив, щоб у нашій родині хтось змушував когось щось робити. Навіть навпаки: старі ледь не билися, аби взяти на себе більше роботи.
– Ба, а як це так виходить? В інших сім’ях сваряться, аби нічого не робити. А ви рветеся, аби до роботи стати! – запитав якось я в неї.
– Ой, сину, розумієш… Життя ж як працює: якщо бачиш, що людина не хоче від ліжка відірватися, то й самому охоти до роботи немає. А як рветься хтось, аби тобі на поміч стати, то й сам починаєш помалу більше на себе брати. Так ми з дідом і на хату заробили, і на худобу, – казала мені бабуся.
А ще я пам’ятаю дідові анекдоти. Розказував він їх і вдень, і вночі, і навіть уві сні іноді. Звісно, вони були ні разу не смішні. Але всі сміялись. Особливо бабуся.
– Так, досить уже свої історії травити! – казала вона, коли дідусь занадто розходився. – До праці треба ставати, а тобі все хі-хі та ха-ха!
– Ой, стара, не починай! Ще плакати за мною будеш. Та проситимеш, аби я ще раз тебе розсмішив.
І як же часто я потім чув від бабусі цю фразу: «Оце б аби він зараз мене розсмішив, він би точно зміг». Дідуся не стало 5 років тому. З того часу життя для бабусі закінчилося. Уже вона негодна ні до роботи, ні до розваг… Наче серце їй вирвали в той день, як з ним прощались.
– Боюся я такої любові, як у вас з дідом, – сказав я їй якось. – Бачу ж, як ти тепер мучишся!
– Еге, я не мучуся! То добре, що дід першим пішов. Бо я його смерть ще нормально пережила, а він би мою не витримав. Нехай вже тоді краще я від розлуки страшної мучуся…
А ви колись зустрічали таку щиру любов?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!