Сказати вам відверто, не люблю я, коли хтось розказує анекдоти про тещ. У них все надто весело відбувається.
Та і стосунки у мене з тещею не найкращі. Ліда Петрівна мене недолюблює ще з першого знайомства з нею. Принаймі я так думав до недавнього часу.
Жартики почалися ще тоді, коли я наважився одружитися. Одногрупники сміялися з мене, щоб я обов’язково подружився з тещею.
– Та я їй рідним сином стану! Що тут важкого! – впевнено відповідав, але гадки не мав, що на мене чекає.
Коли кохана запропонувала познайомити мене з батьками я налаштувався рішуче. Був впевнений, що все пройде гладко, бо я ж класний і точно мав би їм сподобатись.
Та коли я переступив поріг квартири – почалося. Весь вечір мене тільки те і робили, що допитували по якихось дурницях та обдивлялись оцінювальними поглядами.
Я намагався відповідати швидко та щиро, та здавалось, що роблю тільки гірше. Ліді Петрівні навіть не сподобались квіти, які я їй купив. Не вгадав з трояндами, вона любить ромашки.
На прощання я не почув жодного слова, не говорячи вже про обійми. А коли виходив з під’їзду мало не проклинав весь світ і свою долю. Та і Настя навіть не підтримала мене, не підготувала до зустрічі.
Наступна зустріч пройшла так само чи навіть гірше. ніхто не мав гарного настрою через напружену ауру майбутньої тещі. Склалось враження, що я зайвий там.
Як ви вже зрозуміли ходити до батьків Насті мені було неприємно. Через це я постійно переносив пропозицію руки та серця. Бо кожна така невдача відштовхувала мене. З’являлися думки чи варто пов’язувати життя з тещею, яка терпіти мене не може.
Так думав гадав, що минуло 5 років.
Як потім виявиться теща постійно повторювала Насті, що я нерішучий, адже так довго тягну. На щастя вона геть не схожа на мати.
Та і весілля стало раптовим, оскільки моя кохана дізналася, що чекає на дитину. Я радів як ніколи. І більше не хотів відтягувати. Запропонував їй одружитися, але без зайвих очей. Тільки я і вона і вона дала згоду.
Та вона на нашу розписку лиш похитала головою та незлюбила мене ще більше.
Чим я їй не вгодив я не міг второпати. Адже вона всіма силами намагалась розлучити нас. Та коли почула про вагітність взялася за голову.
– Я не дозволю, щоб моя дочка була матір’ю одиначкою.
Тому вирішила діяти по-іншому. Вона придумала, що налаштовуватиме дітей проти мене. Уявляєте? Що взагалі у голові цієї жінки?
Коли на світ зявився син, Ліда Петрівна допомагала Насті. Перші два роки дитина практично не сходила з її рук. І внук дуже полюбив її. А потім вона почала налаштовувати дитину проти мене.
Шепотала на вухо поки ми не бачили, який я поганий, щодня, роками. Потім у нас народився другий син. І вона повторила ту ж схему з ним. Ми нічого не помічали.
Дружина раділа, що в неї є така любляча мати, яка завжди під рукою. А я працював зранку до ночі, щоб забезпечувати сім’ю. По суті приходив додому щоб поспати.
Все почало вилазити з часом. На вихідні, коли я залишався вдома сини трималися від мене осторонь. Дружина думала, що це через те, що я пропадаю на роботі.
Коли хлопці почали ходити в садок стало все ясно. Коли я хотів їх забрати вони починали плакати. Мене це відверто дивувало і я не знав, що мені робити. Доводилось дзвонити Насті або тещі.
Спершу я нервував, а потім розпитав у синів в чому справа. Тоді вони і промовились, що бабуся їм навішувала.
Я остовпів, бо не міг подумати, що вона буде здатна на таке. Далі я не міг дочекатися поки діти не заснуть, щоб поговорити з Настею.
Вона мені не повірила і сказала, що поговорить та вплине на матір. Та я не вірив, що це допоможе. Так я ми живемо разом нічого не зміниться, а я не хочу, щоб мої ж діти зневажали мене та ненавиділи.
Тому я вирішив, що потрібно діяти радикальніше. Спитав у дружини чи погодиться вона переїхати до моєї мами на деякий час, щоб весь цей абсурд закінчився і стосунки з дітьми налагодились.
Вона погодилась, тож ми розіграли сцену нібито моя мама пенсіонерка захворіла і їй потрібен догляд. Тож ми всією сім’єю переїжджаємо до неї, бо вона також хоче бачити внуків.
Очі тещі мало не повилазили за орбіти. Як це не спитали її дозволу і вирішили самі. Та вплинути вона не могла.
Минув тиждень. Ліда Петрівна не витримала та подзвонила першою до Насті.
– Привіт! Ну і коли ви назад? Засиділися там!
– Мамо! Я не знаю. Через кілька місяців.
– Які кілька місяців, ти у своєму розумі?
– А що не так? Тут вдосталь місця, квартира велика, нам комфортно.
– Поклич мені дітей до телефону!
– Не можу! Вони поїхали з татом рибалити.
– Яке рибалити? Ти дітей відпустила з отим? Господи!
– Не Господи! Він їхній батько, що тут такого.
– Та який з нього батько!
– Ще я хотіла тобі дещо сказати! Перестань! Досить налаштовувати дітей проти нього! Та і я ти наважилась на таке! Мені ще не було так образливо за тебе!
– Та ти не знаєш, що таке жити зі свекрухою! Прибіжиш до мене і пробачення проситимеш!
– Оскільки ти вживу не сприймаєш, то скажу телефоном. Ми залишимось тут. Я і не здогадувалась, що настільки недобра людина. Все. Мені пора піклуватися про своїх дітей та чоловіка якого ти ненавидиш! – та поклала трубку.
Спочатку обоє трималися та не передзвонювали одна одній. Про справи матері Настя знала від сусідів.
Ліда Петрівна вдень нервувалась, що дозволила дочці вийти за такого чоловіка. А ввечері плакала в подушку, бо сумувала за дітьми. Вона зрозуміла, що нікому не потрібна. Що вона далеко не центр всесвіту.
Зрозуміла, що так тривати не може і захотіла виправитись. От тільки тривало це усвідомлення 6 місяців. Поки один мудрий священник не направив її на істину.
Коли вона все розповіла йому, чоловік здивувався та трохи роздратувався:
– Як смієте ви сварити рідного батька з його дітьми? Чи розумієте, що діти, які не поважають рідного батька не поважатимуть Господа Бога? Ваш зять все зробив правильно. А ви мусите перепросити й жити в мирі!
Після цих слів жінка зрозуміла наскільки велику помилку зробила.
Одного суботнього вечора у двері хтось подзвонив. Діти вже спали, а Настя готувала борщик.
– Хто це так пізно? – подумала вона, витираючи руки та попрямувала до дверей.
Не віривши своїм очам, Настя відчинила двері. На порозі стояла її мама, в руках якої був їхній улюблений торт.
– Ну що ж ти стоїш, доню?! Бери, – сказала вона дочці. – Ледве донесла.
Я вийшов у коридор і здивовано глянув на тещу.
– Олеже, ти не проти, що я так пізно? – раптом запитала та, як ні в чому не бувало. – Так почаювати з вами захотілося…
Я не вірив своїм вухам:
– Звичайно я не проти. Проходьте…
Коли запашний чай розлили по горнятах, гостя встала. Всі здивовано подивилися на неї.
Ліда Петрівна, трохи соромлячись, почала говорити:
– Я… Була… Не права … Вибачте, мене за все. І за дітей вибачте. Сподіваюся, вони забули про все, що я їм наговорила, бо ще малі. І ви все правильно зробили. Тільки тепер розумію, що ви для мене значите. Так що, запрошую в гості. Без вас мені життя не миле!
Вона сіла. Потім встала, обернулася до мене і дивлячись прямо в очі, запитала:
-Ти пробачиш мені, синку?
Я щиро обійняв тещу та сказав, давно її пробачив.
Потім обернувся до Насті й посміхнувся.
– Завтра додому поїдемо. Досить, загостились…
– Ось хлопці зрадіють! Все про тебе запитували, – Настя, не приховуючи радості, обняла маму.
Чому так сталося? Як можна було цього уникнути? Що скажете?
Фото з відкритих джерел
Напишіть нам в коментарях у Facebook!