Оксана весь тиждень готувалася до зустрічі з невісткою. Прибирала в домі, готувала смаколики, пекла торт. У суботу, на коли була призначена зустріч, стелила гарну скатертину та сервірувала стіл, як почула стук у двері. Одночасно з кухні донісся запах горілого. Жінка кинулася до плити. Витягла духовки прирум’янену курку і швидко відчинила вікно.
– Це ж треба! – обурилася Оксана.
Сьогодні у неї з майбутньою невісткою була перша зустріч. Хоча Марія зустрічалася з Петром уже пів року. І ось кілька місяців тому парад почала думати про одруження. Жити молодята планували у Петрової матері. Дозволу син, звичайно ж, запитав. Оксана погодилася. Виділила дітям кімнатку. Квартира у неї велика – усім місця вистачить.
Жінка скинула із себе фартух, поправила зачіску і пішла до дверей. На порозі стояв Петро і миловидна дівчина, яка ніяково посміхалася, поглядаючи на свою майбутню свекруху.
– Вітаю. Я – Оксана Павлівна. Так чекала вас! – Вигукнула Оксана.
– Я Марія, дуже приємно,– відповіла дівчина, заходячи у квартиру.
– Проходьте у вітальню. Я вже на стіл все розклала. Усе готове! – заметушилась жінка.
Досі в Петра були й інші дівчата, але до знайомства з мамою не заходило. Тому цю мить Оксана сприймала дуже серйозно. Петрова мати так сильно хотіла сподобатися майбутній невістці, тому крутилася довкола дітей, як тільки могла.
– Пробуйте все. Тут свіженькі страви, усе сама робила. Не соромтеся.
– Дякую, але ми не дуже голодні, – відмовлялася Марія, скоса поглядаючи на стіл.
– Тоді салатик. Тут є з морепродуктами – він не важки для шлунку, – не могла вгамуватися Оксана.
Марія сіла до столу, випила трохи соку, а салату так і не торкнулася, а після вечері почала розмову.
– Оксано Павлівно, ми з Петром вирішили одружитися. І, як знаєте, жити збираємося у вас. Петро мав з вами про все домовитися.
– Так, ми все обговорили. Я тільки за те, щоб ви були поруч,- почала було Оксана, але майбутня невістка знову її обірвала.
– Тому хотіла б подивитися кімнату, у якій ми житимемо, щоб потім не було проблем і зайвих запитань.
Оксана здивувалася, але перечити не стала.
– Так, я можу вам показати все.
Після оглядин Марія залишилася не дуже задоволеною. Здається, це було не те, що вона очікувала побачити. Молодятам дісталася найменша кімнатка та ще й без балкону.
– А у вас яка? – раптом запитала Марія у свекрухи.
Оксана зніяковіла. Трохи помнулася, але показала дітям свої хороми.
– Трохи не прибрано, але я не думала, що ми хтось сюди заходитиме.
– Нічого. Ну, у вас кімната, звичайно ж, куди краща, ніж наша.
Оксана сиділа на кухні зі своєю подругою Тамарою. Вони бачилися не дуже часто, тож поговорити завжди було про що.
– Оксанко, маю тобі подарунок невеличкий. Я нещодавно вернулася з подорожі і тобі дещо прикупила. Це набір для душу. Дуже ароматна продукція, – Тамара вручила подрузі упаковочку з гелями та шампунями.
– І я для тебе дещо маю, – посміхнулася Оксана.- Це сувенір,- жінка зайшла до синової кімнати і винесла звідти подарунок.
– Дякую. А що це ти не у своїй кімнаті живеш?
– Поки у Петровій. Молодим тут тісно, тому переїхали у мою кімнатку, – почала пояснювати Оксана.
– Це вони так захотіли?
– Ну, ми разом узгодили це все.
– Не подобається мені це. Ти б зі своєї спальні просто так не переїхала. І не соромно твоїм дітям так з мамою робити? І ми були молодими. Хочуть, щоб не було тісно, то треба власну квартиру купувати. Ти й сама колись тулилася в комуналках. А далі сама на цей дах над головою вийшла. Ніхто не помагав. А зараз що? Вся молодь хоче все й одразу, – обурилася подруга.
– І таке було. Але це в Петра жінка така. Примхлива трохи. Це її ідея була отакий переворот в домі зробити. А я не хочу, щоб вже на самому початку сварки були. От і поступаюся.
– Ти диви! І не на таких примхливих раду знаходили. Значить ще та штучка твоєму синові дісталася. Набідуєтеся з нею.
– Ну, з характером вона, не спорю. Але що вдієш – Петро її сам вибрав.
До кімнати ввійшла Марія.
– Марійко, це моя подруга, тьотя Тамара.
Марія навіть слова не зронила. Взяла те, що шукала і одразу вийшла за двері.
– Виховання – ненайкраще, – спохмурніла гостя.
– Поспішає кудись певне. Вона не постійно така. Інколи і в настрої буває.
Того вечора Марія поїхала до батьків в гості. Тоді Петро з матір’ю нарешті змогли поговорити наодинці.
– Вислухай мене, будь ласка, бо я мушу комусь виговоритися,- почав Петро.
– Звичайно, вислухаю.
– Нам з Марією хочеться вже свого чогось. Та й не комфортно нам жити з кимось. І тобі відпочинок не завадив би. Ми тут подумали і вирішили продати цю квартиру. Гроші поділимо. І кожен купить собі по квартирі.
– Ясно. Я тебе розумію. Але не хочеться продавати свій дім. Я так важко працювала, щоб купити цю квартиру. Стільки всього тут пройшла. А тепер ти пропонуєш мені просто все це віддати і забути. Нічого путнього ми не купимо на отримані гроші,- спохмурніла мати.
– А ти нас зрозумій! Марії тут некомфортно! Вона хоче окремо…
– Знову Марія! А чого я хочу, вам не цікаво? – розплакалася Оксана.
Увечері Петро лаявся з Марією. Від цього Оксані було так прикро на душі.
– То нехай твоя мама знайде собі інше житло! – вигукнула невістка.
– Але це її дім! – заперечив Петро.
– Тоді я йду від тебе! Живи собі з мамою.
– Не кричи! Мама може почути.
– І нехай! Хай знає, що це вона винна у всьому.
Оксана одяглася і пішла надвір. Звернутися не було до кого. Хіба до Тамари. Довелося подзвонити знайомій і все їй пояснити. Через годину Тамара вже сиділа з Оксаною на лавці
– Але ж це твій дім. Це вона до тебе прийшла, а не ти до неї. Не дозволяй їй на голову сідати і ноги звішувати, – намагалася пояснити Тамара.
– Я хотіла тільки найкращого дітям, а зруйнувала сім’ю.
– Ного ти не зруйнувала. Навпаки рятуєш Петра від такої жінки. Це твоїй невістці все мало. Знаю я, що тобі треба робити. Провчимо Марію.
До квартири Оксана повернулася з подругою. За собою жінки тягли велику валізу. Тоді залишили її в коридорі і пішли в кімнату.
– Це ви в поїздку зібралися? – запитав Петро у маминої подруги, помітивши сумки.
– Ні, ремонт у себе роблю. До вас переїхала. Будемо тепер сусідами, щонайменше кілька місяців.
Зі спальні визирнула Марія, невдоволено поглядаючи на непрохану гостю.
– Привіт, Маріє. Я з вами трохи поживу, повторила Тамара.
– Я думаю, що Марія проти не буде,- мовила Оксана.
– А ти, Петре, нічого не скажеш? – обурилася Марія.
– Я? Ні. Якщо мамі так добре. Це ж її дім.
Відтоді у домі постійно були сварки між молодятами. Марія місця собі від люті не знаходила. Називала Петра безхарактерним і маминим синком. Оксана раз у раз хотіла вибачитися перед дітьми, але Тамара її стримувала.: – Треба, щоб вони знали, хто тут господиня. Твоїй невістці варто стримати свої забаганки. Цього ми її й навчимо.
Не минуло й кількох днів, як Петро поділися з мамою новиною. Вони з Марією переїжджають. Тепер орендуватимуть собі квартиру.
Перед від’їздом Марія кинула свекрусі:
– Не думала, що ви сина на подругу проміняєте!
Оксана опустила голову. Не зронила ні слова.
А ще через місяць Петро прийшов до квартири матері з валізою.
– Що сталося? – розгублено спитала Оксана.
– Пустиш?
– Заходь. Тільки розкажи, що таке, – квапливо відповіла жінка.
– Марія пішла до іншого чоловіка,- коротко відповів Петро.
Більше Оксана нічого не випитувала. Цього було достатньо.
– Твоя кімната вільна. І тобі я вдома завжди рада. А Марія тебе не варта. Вона ще отримає хороший життєвий урок.
Чи правильно вчинила свекруха?
Чи можна було уникнути такої кінцівки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!