У моєї свекрухи були не дуже розумні пріоритети в житті. Вона пізно народила Олега (мого чоловіка) і не мала де жити у Львові. Перебиралася з одної орендованої квартири на іншу. Звісно, шукала багатого спонсора, який б міг взяти її та дитину під крило. Такі чоловіки попадалися час від часу, але ті романи не тривали довго.
Олега це з роками почало дратувати. Тому після 9 класу він буквально “втік” до Івано-Франківська, вступив до медичного коледжу. Лариса Василівна час від часу про нього згадувала. Добре, що чоловік тоді мав стипендію, а на літні канікули влаштувався офіціантом на роботу.
Ну а потім Олег зустрів мене, закохався по вуха. Я сама з небагатої родини, тата нема, а мамуся з бабусею тягнули мене та ще 3 братиків. І так сталося, що наші погляди з Олегом на життя зійшлися. Ми хотіли купити власне гніздечко, побудувати міцну родину, може навіть відкрити бізнес-справу.
І так, крок за кроком, рік за роком, ми разом йшли до мети. Багато працювали, економили кожен гривню та копійочку. Часто на вечерю у нас була або мівіна, або ж пісна гречка. Я продавала взуття на базарі і зрозуміла, що то дуже вигідний бізнес. Ну бо хто у нас ходить босоніж? Ніхто! Тому ми спершу вклалися у цей бізнес, відкрили невеличкий магазинчик. Я там була і за прибиральницю, і за продавця, і за бухгалтера. А Олег їздив на закупку товарів, все завантажував та розвантажував.
Потім ми вже купили квартиру та машину..І так минуло вже 10 років, наш бізнес процвітає. Найголовніше досягнення у житті – це кохані дітки, Люба та Роман.
Мій Олег час від часу забезпечував свекруху. Висилав їй гроші на якісь забаганки, 2-3 тисячі в місяць. Я нічого не мала проти, адже також допомагала своїй родині фінансово.
Однак, за всі ці роки свекруха так і не спромоглася купити собі хоча б однокімнатну квартиру. Місяць тому не стало її якогось там ледь не сотого чоловіка через серцевий напад. І після похорону виявилося, що нерухомість та бізнес дістанеться дітям покійного, але аж ніяк свекрусі. Тому дітки її просто вигнали геть.
Мені тоді щиро стало шкода свекруху. От дурна тоді була, сама запропонувала їй переїхати до нас.
Тепер пані Лариса тут ходить, наче королева. Їй не вистачає тільки якогось хлопчика в ролі прислуги, аби так бігав за нею та махав віялом. Я щиро думала, що свекруха допоможе вдома. Ну, наприклад, як всі люблячі бабусі, буде забирати Ромчика з садка, робитиме з Любкою домашнє завдання. Адже ми з Олегом можемо затриматися на роботі до 10 чи 11 вечора.
Але тиждень тому до мене зателефонувала вихователька:
– Ваш Роман один залишився у групі. Ми вже будемо садочок зачиняти, ви коли приїдете?
– Тобто? За ним мала зайти бабуся!
– Нікого вже нема, 20 хвилин чекаю.
Як виявилося, пані Лариса пішла тоді на манікюр. Ну ви уявляєте, що твориться у неї в голові? Забути за маленького онука та піти нігті фарбувати! Дурдом просто!
І це не єдиний випадок. Свекруха не може дітям приготувати їсти, помити посуду чи елементарно погуляти на майданчику. Єдине, що вона робить з великим задоволенням – витрачає наші гроші. І щоразу, як Олег намагається з нею нормально поговорити, то вона починає плакати і нарікати, який він поганий син. От маніпуляторка така вправна, яких ще світ не бачив.
Їй 60. Знаєте, що вона захотіла нещодавно купити? Довгі туфлі на величезній шпильці. І новесенький айфон.
У мене проблеми зі шлунком, дієтолог прописав меню. Мені не можна нічого жирного, солодкого. Їм багато овочів та фруктів, аби живіт не болів. Але пані Ларисі “засмакувала” моя дієта. То авокадо в мене пропаде, ще салатик або ж котлетки та пару. Навіть посуд після себе не помиє. Ну людина в 60 років не навчена прибирати зі столу після того, як поїла.
В онуків вона також краде солодощі, особливо шоколадні цукерки. Тому я часто тихцем даю дітям ласощі, поки свекруха не бачить.
У мене є одна ідея, куди і як сплавити свекруху. В селі Ліщин (біля Житомира) живе її старший брат Григорій. Він сам не раз пропонував сестрі переїхати в батьківську хату. От просто чудова нагода здихатися пані Ларису, чесно.
Однак, мій Олег категорично проти:
– Раптом їй погано стане, а дядько на роботі?
– Так у хаті ще є його жінка, Мирося. І..
– Ні, мамі безпечніше разом з нами.
Я не розумію, через що так Олег не хоче маму відпускати. Сам свариться через гроші та її безлад вдома. А тут так почав захищати. Ну я ж не відправляю її в якесь село на фронті чи закордон. А просто поїде в те село, де народилася і виросла. Як ще казав мій покійний дідусь “де вродився – там і пригодився”.
У пані Лариси не вийшло знайти собі багатого хахаля. Тому вона так міцно вчепилася у свого сина та не відпускає з-під каблука.
Що Ви можете порадити нашій читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!