Олегу довелося захищати свою нову коханку від люті дружини, тому так нічого і не забрав, двоє накивали п’ятами

Ольга проживає з Петром в шлюбі двадцять шість років, за цей час багато було різного, однак вона вірила, що з цим чоловіком буде раз і назавжди. Присвятили сім’ї, спільному добробуту всю молодість, придбали нещодавно синові нову квартиру, куди він переїхав з дружиною та донькою. 

Ольга кохала чоловіка і щиро вірила, що він відчуває до неї те ж саме. Звичайно, з часом вщухла та пристрасть, однак, здавалося, що ріднішої людини нема. Останні роки Ольга помічала, що Петро змінився.  Хтось міг сказати, що він збайдужів до дружини, однак Ольга виправдовувала це тим, що вони в шлюбі вже довгий час.

Пара не конфліктувала, турбувалися один про одного, вона щиро вірила, що в такому сімейному затишку проживе ще багато років…

Того вечора Ольга прийшла з роботи швидше, й готувала чоловікові вечерю, а ще хотіла зробила котлет дітям й завести на вихідних – невістка весь час з шестимісячною донькою, взагалі не має часу для приготування страв.

Тихцем відчинилися двері, Ольга одразу зрозуміла, що це Петро, вона вже чекала, коли він прийде, помиє руки, а на столі – ароматний борщик з пампушками. Однак Петро не поспішав іти на кухню, він просто закликав дружину у передпокій. Вона ще готувала котлети, тому не встигла вмити руки від фаршу, як почула від Петра  “Я йду”. Подумала, що чоловіку потрібно вийти у справах й вирішила перепитати:  

– Ти надовго? Візьми ще якогось печива до чаю. 

– Ти не зрозуміла, я йду від тебе. Назавжди. Речі потім заберу…

Чоловік грюкнув дверима, а Ольга пішла на кухню. Спершу вона продовжувала готувати, а в голові крутилися слова чоловіка. Вона була дуже здивована, не усвідомлювала, що відбувається. Потім пішла в холодний душ й залилася гіркими сльозами. Вона ніколи б не могла подумати, що її Петро може мати іншу, як він тільки міг її зрадити? Вся ситуація була огидною, їй взагалі не хотілося згадувати про чоловіка, навіть вимовляти його ім’я. Вона вирішила вирвати його зі свого серця раз і назавжди. 

Через декілька тижнів Петро з’явився на порозі квартири разом з коханкою – приїхали за речами. Оля ледь не зомліла, коли побачила поруч з Петром двадцятирічну дівчину. Вона ще й сміла з порога заявити:  

– Ой, Петрику, тут є багато всякого добра, за один раз не впораємося. 

– А ну пішла геть з моєї квартири, шльондра, ще буде оглядати мої речі, – гаркнула Ольга й наблизилася впритул до дівчини. 

– Можеш зі мною не змагатися, я вже тут перемогла, просто відпусти чоловіка, – з посмішкою відповіла дівчина.

Що далі почалося – Петру прийшлося захищати свою нову коханку від люті дружини, тому так нічого і не забрав, двоє накивали п’ятами. Наступного дня жінка поверталася з роботи додому, відчинила двері й подумала, що в її квартирі відбулася крадіжка. Потім зрозуміла, що все забрав Петро, квартира була напівпорожньою, той недоумок забрав практично усе, забрав все, навіть прикраси й парфуми, недавно ним подаровані.

Ольга в розпачі сіла на край стільця й знову почала плакати. Тут хтось відчинив двері, на кухню зайшов Олег Петрович: 

– Молодь! Ви вдома, можна?

Це був батько Петра, який навідував дітей. Ольга поділилася своїм горем, а Олег Петрович не міг повірити, що його єдиний син міг так вчинити. Він припинив з сином спілкування й обіцяв переписати все своє майно на невістку. От пройшло ще два місяці й Ольга з’явилася на суд – приїхала на позашляховику свого свекра, у Петра з пасією щелепа відпала. Жінка розлучилася, а потім отримала у спадок автівку свого свекра, а квартиру дід переписав на онука. Коли Олег Петрович вручав ключі від автомобіля, то промовив: 

– Це тобі дочко, в якості моральної компенсації за мого непутящого сина.

Чи правильно вчинив Олег Петрович, що залишив свого сина без спадку?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector