Ми з чоловіком чудово знаємо, як це – переїздити з одної орендованої квартири на іншу. Так скажемо, кочувати. Особливо, якщо є ще маленькі дітки.
Тому коли наші доньки підросли, то ми робили все для того, аби дати їм дах над головою. Навіть їхали на декілька років в Німеччину на заробітки, поки з Оленою та Христиною сиділи мої батьки чи свекри.
І вже на 1 курсі старша Олена мала свою невелику квартиру-студію зі скромним ремонтом. Ще й неподалік університету. Добре, що донька тоді пройшла на стипендію та вже сама собі комунальні оплачувала, шукала підробітки.
А через декілька років ми і молодшій Христі придбали житло. Мені було спокійно на душі, бо знала, що доньки в надійному місті, а не швендяються десь в гуртожитку з тарганами. Бо там такі були умови, що я ледь сама не посивіла, чесно. Раз на тиждень ми передавали донькам пакети з домашніми продуктами та консервацією з городу.
Так минуло вже 15 років. Олена відкрила свій салон краси у Львові, має гарну машину. Зять хороший, дуже працьовитий, також бізнесмен. Онук Микитка навчається на 11 та 12 балів. Всі вчителі його нахвалюють. Загалом, все у них добре, тьфу-тьфу.
Але, на жаль, молодшій Христі не так пощастило по життю. Вона переїхала на навчання до Харкова. Там вийшла заміж, але її чоловік Орест… Господи, ну це була пропаща людина, чесно. Я розумію, що так не можна говорити, але правда. Орест часто випивав, крав гроші на горілку та карти. Потім його вигнали з роботи і моя Христинка сама тягнула виховання двох діточок та хатні справи. Ми часто відправляли їй гроші, аби вона купила онуками хоча б щось поїсти чи теплого одягу на зиму.
У 2020 році її Орест захворів через вірус і сконав. Чесно, ми тоді всі спокійно видихнули. Однак, як то кажуть “біда не приходить сама”. Коли почалася війна, то донька з дітками втекла до нас в Ужгород. І ось вже тут від лютого минулого року. Адже в її квартиру поцілила ракета, майже всі сусіди загинули на місці. То її та діток Бог вберіг.
Христя знайшла тут роботу, працює у магазині. Мій чоловік ще таксує, тому гроші є. Але ми не можемо якось розгулятися на широку ногу. Ну на базові потреби, типу заплатити комуналку, купити продукти та одяг вистачає, з цим проблем нема.
Два тижні тому у мене з чоловіком було свято, річниця весілля. Зі Львова приїхала донька та зять, онуки намалювали нам на ватмані гарну картину. Однак, Олена нас усно тільки привітала. Хоча на всі свята та застілля вона привозила дуже дорогі подарунки. Ну, наприклад, набір фірмових каструль, дизайнерський одяг чи золоті прикраси.
Ми посиділи за столом, гарно провели час. Онуки гралися собі в кімнаті, час від часу бігали до друзів на вулицю.
А наступного ранку Олена нас всіх розбудила:
– У вас є 10 хвилин на збори.
– Доцю, що таке? Ви кудись їдете?
– Ні, ми всі їдемо. Мамо, збирайся, то важливо.
– А воно не почекає?
– Ні! Давай, у тебе є 10 хвилин.
Ми хутенько почистили зуби, випили кави, навіть нічого не їли. Повсідалися в машину, Олена нас кудись відвезла за місто. Бачу, що вже квартири закінчилися, а є тільки будиночки на об’їзній дорозі.
І тут ми припарковуємося біля одної хати. Так гарна, чистеньке подвір’я, видко, що тут живуть охайні господарі. Але на паркані була велика вивіска “продається”.
– Ну як вам?
– Красиво. А ти тут дачу собі хочеш зробити?
– Ні, мамо. Я розумію, що вчора свято було у вас. Але це подарунок для Христі. Ось, прошу, ваша нова домівка.
Донька аж розкладалася від щастя, почала Олену обіймати та цілувати:
– Я не можу в це повірити! Господи, я сплю!
– Ні, це не сон. Ну от навіщо тобі в той Харків повертатися? Там небезпечно, квартира зруйнована. А тут ти все можеш з нуля почати. Мінімальний ремонт у хаті є, ось там можна басейн дітям поставити
Знаєте, я вже сама тоді не могла стримати емоцій. Навіть чоловік пустив супу сльозу. Ось так ми стали посеред дороги, один одного обіймали та цілували.
Все-таки ми змогли гідно вихвати наших дівчат. І коли нас не стане на цьому світі, вони не пропадуть!
Вам сподобався такий позитивний фінал історії нашої читачки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!