Я дуже раділа, коли донька Олена привела в нашу хату хорошого чоловіка. Адже двом жінкам була вкрай важко вести господарку. Мій чоловік, Царство Небесне, загинув ще 15 років тому, нещасний випадок на роботі. Відтоді я сама і доньку виховувала, і господарку вела.
А зять Михайло виявився дуже роботящим. Він і дах мені перекрив, добудував літню кухню, на городі допомагав та біля хати господарював.
Свою “велику хату” я віддала молодятам, аби вони там жили. А сама переїхала на літню кухню, там була якраз кімнатка для мене. Донька з зятем купили мені гарні меблі, поставили великий телевізор з колонками, аби я мала як передачі дивитися.
Потім у них народилися дві красиві донечки, Вірочка та Надійка. Ну просто копія моєї Оленки, чесне слово.
Все було в нас добре, поки не почалася війна.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ми одразу поїхали в Німеччину, там жила сестра Михайла. Вона допомогла нам знайти гарне житло, оформила виплати та приносила постійно продукти. Потім Віра та Надійка пішли в німецьку школу, але там були викладачі-українки. А Олені вдалося влаштуватися на пристойну роботу, працює на заводі.
Тільки я вирішила повернутися в Україну. Дуже сумувала за рідною хатою, за сусідками. Ну бо що мені робити в тій Німеччині? Мови не знаю, подруг не маю. Сумно вдома було залишатися і я боялася навіть вийти в магазин прогулятися. Раз пішла у магазин та довго не могла згадати дорогу до квартири.
Тому на торішній Великдень я вже була в селі та готувалася до свята. Донька не хотіла повертатися, донечки так само. А Михайла ніхто б не випустив через кордон, бо він попадає під мобілізацію.
Дівчатка приїздили хіба на якісь свята чи канікули, бо дуже сумували за татком. Однак, поки ні Олена, ні дівчатка не хочуть назавжди повернутися в село. І я їх розумію – проміняти розкішне місто у Європі на ось це забуте Богом селище. Хай краще залишаються у Європі, там є для них гарне майбутнє.
І от нещодавно я помітила, що мій зять почав “пропадати”. То пізно повернеться додому, у суботу та неділю постійно кудись їздив. Сусідка говорила, що мій зять знайшов якусь коханку з села, але я спершу не вірила.
Однак, декілька днів тому заходжу у велику хату та чую, як Михайло з кимось так щебече по телефону:
“Так, моє сонечко. Я зараз до тебе приїду, не поспішай. Але ти не виходи з хати, щоб інші сусіди не бачили”.
Зібрав сумку, взяв пляшку шампанського та поїхав геть. Я одразу вирішила подзвонити до доньки у Скайпі:
– Мамо, що трапилося? Пожежа чи що? Чому так терміново дзвониш?
– Донечко, ну краще ти це від мене почуєш, ніж від інших. У твого Михайла інша жінка з’явилася.
– Хто це тобі сказав?
– Сусіди. І я сама чула, як він з кимось говорив по телефону, сонечком називав. Взяв шампанське та кудись поїхав.
Олена довго мовчала. Я не розуміла – чи вона думає, чи плаче або ж їй просто байдуже?
– Краще повертайся додому та наведи лад у родині. Чи ти хочеш, щоб діти без батька залишилися.
– Мамо, навіщо повертатися? Дівчата вже самі звикли до міста, німецькою так щебечуть, наче рідною. А де я ще в селі гроші зароблятиму?
– Ну але хіба ти хочеш, аби твій чоловік тут розважався з іншими жінками?
– Та нехай хоч гарем має на здоров’я! Мені такий зрадник не потрібен, жени його геть з хати.
Я дуже переживаю за стосунки Олени та Михайла. Розумію, що жінка на відстані, рідко приїздить в село. Однак, то не причина заводити коханку.
Але реакція доньки також дивує. Їй байдуже на зраду чоловіка, зосереджена на роботі та дітях.
Чує моє серце, що скоро родина взагалі розлучиться. Думаю, що це все-таки провина доньки, бо вона довго сидить у тій Німеччині. Хоча я прошу вже стільки місяців, щоб вона поверталася.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!