З чоловіком ми в шлюбі вже 5 років, у нас народилося двійко чудових діток: Мирону 3 рочки та Давид, якому нещодавно виповнилося 2 роки. Познайомились ми з Іваном на роботі, він має своє виробництво, експортує деревину за кордон. На той час я працювала в нього бухгалтером. Ми покохали один одного, згодом одружилися і я з гуртожитку переїхала жити до нього в будинок.
Батьки трагічно померли 10 років тому, родичів близьких я не маю, тому всю опіку наді мною, взяв на себе Іван. Чоловік став найближчою і найріднішою людиною. Коли я завагітніла першою дитиною, чоловік всіляко мене оберігав від втоми та стресів, буквально, носив на руках. Тому на роботу заборонив ходити і я стала домогосподаркою. Іван дуже добре заробляє і фінансових проблем в нас нема. На прохання дати можливість і мені приносити додому матеріальний дохід, він завжди посміхався й казав, що його кохана дружина й мати його дітей більшу користь принесе сидячи вдома, створюючи родинний затишок.
Я й не була проти, так як наші дітки досить маленькі, а ще й дуже активні, тому з ранку до вечора приділяю їм всю свою увагу. Крім того, в нас великий будинок, за яким теж треба добряче доглядати. Так, що часу на те, щоб ще й ходити на роботу, дійсно, не вистачає.
Вчорашній день розпочався, як завжди:я приготувала сніданок, провела Івана на роботу, дітки пообідали, ми вийшли трохи погуляти у дворі. Тут в мене задзвонив телефон:
– Кума, привіт! Що ви? Вдома? Я тут недалеко від вас проїжджаю. Клади каву варити,10 хвилин буду.
З Ніною ми товаришуємо ще зі школи, тому вона, відповідно, стала хрещеною мамою нашого старшого синочка.Спілкуємось ми не часто, вона керуюча відділенням одного з банків, і тому, в неї не має часу на телефонні розмови з подругами. Зустрічаємось вкрай рідко, але ми дуже близькі, як то кажуть, як сестри.
– Що сталося, що ти в екватор робочого тижня прийшла на каву?- здивовано запитала я в Ніни.
– Та я тут по роботі недалеко була.Ось і вирішила заїхати.
– Слухай, кума, я тебе знаю 100 років.Кажи, що сталося?
– Ти знаєш, як я тебе люблю і поважаю. Я повинна розповісти, не можу далі мовчати. Можеш потім ніколи зі мною не розмовляти. Іван тобі зраджує і вже досить давно. Поки ти сидиш вдома з малими, він прекрасно проводить час з цією вертихвісткою. Вони ні від кого не ховаються, ходять в ресторани, магазини, а вчора, коли вони прийшли до мене в банк, щоб зняти з його рахунку гроші, в мені мову відняло від цього нахабства. Побачивши їх, я навіть не вийшла з кабінету. Дівчата мої мені розповіли, що ці кошти Іван зняв для того, щоб купити своїй пасії нову машину. Вона це на все відділення, мало там не пританцьовувала, так раділа. Ось такі справи…
– Ні, цього не може бути, я в це не повірю, він не може зі мною так вчинити. Іван любить нас.
– Кума, тобі вирішувати, як з цим жити. Ти мусиш з ним поговорити.
– Що ти пропонуєш? Розлучитись з ним? Куди я піду з двома дітьми?
– Перший час поживеш в мене, я допоможу, потім підеш на роботу, діти в садок. Все буде добре! Не давай йому робити з себе посміховисько. Все я поїхала, а ти бери себе в руки.
Ось так я залишилася наодинці з такою новиною. Ввечері приїхав з роботи Іван.Але я йому нічого не сказала, зробила вигляд, що все добре. На душі дуже важко, я не знаю, яке правильне рішення прийняти, щоб не зруйнувати сім’ю.