До Італії я поїхала саме через доньку. Починаючи з 15 років вона мені жити не давала. Щодня казала, що страждає, адже усі довкола гарно вдягнені, мають нові телефони, а вона – ні. А тоді прямо сказала:
– Ось у Наталки мама в Італії, висилає і гроші й подарунки. Чого ти так не можеш?
– Бо думала, що мати тобі важливіша за гроші! Хотіла поряд бути!
– Я вже доросла, мені мама не потрібна.
От я врешті й поїхала. Донька тішилась і наче й не сумувала за мною. Часом мені так прикро через це було. Та я хотіла, щоб вона щасливою почувалась. Тому висилала їй гроші одяг, згодом освіту оплатила. Чоловік мій пішов до іншої, доки мене не було. А Юля сама залишилась. Поступово ми зробили ремонт гарний, добудову. Я ні в чому донечці не відмовляла.
Та останні кілька років працюється мені дуже складно. Почались в мене проблеми зі спиною. Вже не можу важке підіймати. Часом думаю, що вже час додому повертатися. Зібрала якусь суму, щоб мати на старість. Та я не казала донечці, що хочу зовсім повертатись, повідомила, що їду на свята.
Юля зараз без роботи сидить, все ніяк місце собі підходяще не знайде. Каже нема роботи в Україні. Я пропонувала їй в Італію їхати до мене, та не хоче вона.
Тож приїхала я сама, сказала Юлі, що зустрічати мене не треба, доїду. Заходжу, а в нас якісь чужі люди прибирають.
– Юля, що тут відбувається?
– Ой, я вирішила до твого приїзду клінінг замовити.
– Що?
– Клінінг, щоб гарно все зробили.
– І часто ти таке робиш?
– Десь раз на місяць. Розумієш, в них хімія спеціальна, техніка сучасна.
– Доню, то он як ти мої гроші економиш? Я там спину зриваю, а ти тут нещасну трикімнатну хату вимити не можеш?
– То всі зараз так роблять.
Я увійшла на кухню. На столі суші, піца, якісь напівфабрикати з магазину.
– Готувати ти теж не вмієш, так?
– Вмію, але хотіла тебе здивувати.
– Таким не здивуєш, краще б борщу зварила.
Наступні кілька днів я спостерігала і остаточно в донечці розчарувалась. Дарма я її залишила, дарма поїхала. Так, гроші вона мала, але втратила значно більше. А сьогодні зустріла я на ринку свою далеку родичку, вона живе неподалік. От ця Алла мені й нарозповідала:
– Твоя Юля тут щовечора гулянки влаштовує. Гроші твої зовсім не береже, лишень на таксі роз’їжджає.
Повернувшись додому я довго плакала, а тоді покликала доню.
– Даю тобі вибір: хочеш, їдь на моє місце до Італії, будеш гроші заробляти.
– Ти що? Я не буду старих доглядати.
– Ну, тоді тобі варто пошукати собі житло.
– А ти даси мені гроші на квартиру?
– Ні, доню, я тобі більше нічого не дам! І тут ти залишатися не можеш.
– Та як ти так зі мною можеш?
– А я інакшого виходу не бачу!
Юля кричала і навіть ображала мене. Було боляче, та я все вже вирішила. Донька поїхала, хоча я дозволила їй на свята залишитись, та вона не схотіла. Сказала, що я вмерла для неї? Тепер я не знаю, може не варто було так поспішати. Як гадаєте?