Онуки відвезли бабусю в село і залишили цілком саму. Якось у її вікно постукали, старенька визирнула і побачила знайомий силует

Надворі був ранок. У селі тільки починало світати. Господарі поралися по господарству, зрідка вітаючись одне з одним. Центральною дорогою мчало шикарне авто. Усередині сиділи два молодики. А позаду них з очима, наповненими слізьми, на з вікна виглядала старенька бабуся. 

Це була Людмила Павлівна. Їй нещодавно виповнилося 75. Рідна бабуся тих двох мовчазних юнаків на передньому сидінні. Втім, мчали вони  не абикуди, а  до рідного дому старенької. Тут спочивали всі її близькі та рідні. Залишився тільки старезний будиночок. Дорогою Людмила пригадувала своє минуле – так сумно і водночас трепетно було на душі від цього.

А ось хлопці зовсім не розчулювалися. Вони розуміли, що скоро їм дістанеться велика квартира, що належала зараз їхній бабці. З радощів вони все сильніше тисли на газ, щоб якнайшвидше вивезти пенсіонерку в село.

Усе тут було дуже старе і малонаселене. Єдине, що нагадувало про цивілізацію у цьому Богом забутому куточку – початкова школа, у якій навчалося близько 20 дітей. 

І ось, ледь подолавши всипану ямами дорогу, гості приїхали до пункту призначення. Хата – така ж, як і 50 років тому. Тільки похилилася ще дужче.

– Приїхали. Тепер маєш власний дім у своєму розпорядженні. Нащо тобі нудьгувати у місті, – сказав один з онуків.Старенька змовчала. 

Вона ввійшла до будинку, оглянулася, побачила портрет батьків.

– Ось я і повернулася, – прошепотіла вона, витираючи сльози.

Онуки взялися облаштовувати будинок, а бабуся бігала з кутка в куток, оглядаючи вже знайомі їй з молодості речі.

Колись Людмила мріяла стати лікарем. Втім, це зовсім не припало до душі її хлопцеві Петру.

– Ти ж селючка, такі нікому не потрібні. Нащо тобі те місто. І тут непогано живеться! 

Цей юнак до більшого не прагнув. Йому б ділянку, трактор і спокійне життя. Тож Люда вирішила вибрати себе і поїхала до міста без свого Петра.

Так пара розійшлася. Через деякий якийсь час  й забула про сільське життя. З головою пішла в навчання. Та й у Петра з’явилася нова дівчина. 

Люда відівчилася, зустріла хорошого хлопця. Він мав власну квартиру, хорошу роботу – видний жених. Усе в них ішло як по маслу: весілля, сімейне життя, народження доньки.

Доня виросла, вивчилася на лікарку, як і її батьки. Останні допомогли їй з роботою. Потім доця вийшла заміж. Так і минуло життя Люди. Ось уже й онуки повиростали. Лікарями бути не хочуть, зате бізнес їм подавай.

Доки матір з батьком поїхали попрацювати за спеціальністю за кордоном,  ці двоє шибайголів узялися за своє. З контролю ж залишилася лише бабуся. Тому довго думати вони не стали. Майже одразу запропонували старенькій відвідати її рідне село. Насправді ж просто хотіли її позбутися.

– Усе готово. Ми поїхали. Ти не сумуй,- мовив один з онуків, витягнувши стареньку з виру спогадів. 

Людмила навіть заперечити не встигла, як онуки сіли в авто і втекли.

Пошепки

Дорогою щасливий Тарас сказав:

– Непогано у нас вийшло її обвести довкола пальця. Тепер і сконає там. А все майно продати можна буде. Доки там батьки ще повернуться.

Так старенька прожила сама кілька тижнів. Щодня вірила, що ось зараз онуки за нею повернуться. Але дарма. Останні навіть не збиралися.

Продукти та гроші у пенсіонерки закінчувалися. Найближчий магазин був аж за кілька кілометрів. Точно не під силу пенсіонерці.

Якось вона спробувала дійти до маркету, але не змогла. Присіла відпочити. Стареньку помітила місцева вчителька Соломія. 

Вона влаштувалася працювати у це село зовсім недавно. Втекла від чоловіка, який надто часто брався за пляшку. Жила вона тут не сама ,а з двома своїми дітками.

Школа виділила сім’ї будинок, вчителі спочатку допомагали фінансово, але тепер Соломія і сама міцно стоїть на ногах. 

Дівчина підійшла до старенької і запитала, що трапилося. Та їй все й розповіла: про дітей, про онуків. Ніхто про неї не згадує, не дзвонить, не провідує – нікому вона не потрібна. Людмила аж розплакалася. 

Відтоді місцева вчителька часто заходила до пенсіонерки, допомагала їй, чим могла. Жінка була переконана, що важкі випробування даються тільки найсильнішим людям і лише для того, щоб потім сповна їм за це віддячити.

Тим часом старий Петро Сергійович вирішив сходити в сусіднє село. Там на кладовищі були поховані його рідні. Сім’ї у нього не було, відповідно, підтримки та допомоги теж.  

Зараз дідусь сильно жалів, що колись не поїхав зі своєю коханою до міста.

Ось він якраз проходив повз її будинок, де завжди було темно. Але ось у вікні світилося. Він обережно підійшов ближче і побачив бабусю в домі. Це точно було його перше кохання! Петро почав стукати у вікно. 

Людмила спочатку злякалася, тоді підбігла до вікна і не повірила власним очам.

На жаль, разом вони провели всього кілька тижнів. Петро сконав на руках Людмили. Зате наостанок він визнав, що ця зустріч зробила його найщасливішою людиною у світі. Перед відходом чоловік передав старенькій скриню з листом та різним добром. А знайшов усе це  багатство Петро випадково біля свого дому. Пенсіонерці вони виявилися непотрібними. І її кінець близько, тож вона віддала все Соломії.

Раптом з-за кордону повернулася донька із зятем. Вони дізналися про все і ой як перепало тоді онукам. Хлопців батьки з дому вигнали, пустили на власний хліб, бо вже й так дорослі. Далі поїхали до села, хотіли забрати бабусю, але не змогли. Двері були замкнені.

Виявилося, у скрині було чимало грошей, на які Соломія з бабусею купили собі великий дім і жили тепер у цілковитому достатку.

Що думаєте про цю ситуацію?

Як вам історія?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector