“Ось побачите — москаль прийде на нашу землю”, – Тарас давно все розумів, тому й воювати пішов. Та не судилося…

Таких героїв, як він — не так багато. Лишень влітку Тарас Савчук повідомив рідним, що планує одружитися, з нареченою познайомив. Стільки мрій було. Та війна нещадна, забирає наших найкращих. 

Хлопець зростав справжнім патріотом, це було в його крові. Змалку цікавився історією Батьківщини. 

– Любов до історії Тарасові прищепив дідусь. Часто вони обговорювали історичні події та війни, — згадує сестра захисника Марта Савчук. 

Він народився в місті Золочів Львівської області. Навчався в місцевій школі, а згодом став студентом Львівської комерційної академії, обрав факультет готельно-ресторанної справи. Вражав оточення своїми поглядами, брав участь в Революції Гідності. 

“Ось побачите — москаль прийде на нашу землю”, – саме це сказав в далекому 2014-му. Слова виявилися пророчими.

Не дивно, що Тарас вирішив взяти академвідпустку і піти на війну. Мама вмовляла не робити цього. Та чи міг він? Одного дня запевнив, що їде з друзями в Карпати, а натомість вирушив до Новгорода-Волинського на військовий вишкіл. Вже за кілька днів запросив рідних на присягу. Сказав, що не може чекати, доки ворог прийде в його дім.

“Вовкулака” – саме такий позивний обрав Тарас. Він став снайпером, служив в 54-му та 131-му розвідувальних батальйонах.

Згодом повернувся додому і закінчив навчання. Додатково опанував курси цифрових технологій та англійської мови. Приваблювала його сфера ІТ. Тож врешті почав працювати саме в цій царині.

Пошепки

– Мій брат не курив, не вживав спиртного, любив веломандрівки, подорожував Україною. Особливо його вабили гори та замки, — згадує сестра. — А ще Тарас дуже любив каву. Друзі жартома називали його амбасадором львівської кави. Брат був дуже добрий. Якщо у когось з родичів чи друзів були труднощі, він першим поспішав на допомогу.

Коли розпочалась війна Тарас був у Львові. Та вже 27 лютого вирушив на фронт. Служив у 8-му батальйоні 10-ї гірсько-штурмової бригади. Воював в різних куточках України — на Київщині, Чернігівщині, Сумщині, Харківщині та Луганщині. Влітку отримав поранення. Лікарі так і не змогли дістати один осколок. Та це не зупинило захисника, він повернувся на фронт.

Згодом Тарасові вдалося приїхати у відпустку. Часу хлопець дарма не гаяв. Вирішив познайомити рідних зі своєю нареченою. Мріяв, що після війни вони зіграють весілля і придбають будинок у передмісті.

А згодом повернувся на передову. Цього разу на Бахмутський напрямок. Біля села Білогорівка разом з побратимами потрапив під обстріл ворожої артилерії. Йому було всього 29 років.

Друзі згадують Тараса, як надзвичайно доброго та щирого хлопця з чудовим почуттям гумору.

– Він був дуже чіткий у своїх переконаннях. Я спитала його, чи сам пішов на фронт, чи отримав повістку, а він відповів коротко: “Вони прийшли”. Він навіть не розглядав варіанта сидіти в тилу, працювати з дому і чекати, коли все закінчиться, — розповідає колега Тараса Наталя Слободян.

Його усі чекали. На роботі в офісі навіть Тарасове робоче місце нікому не віддавали. Вірили, що обов’язково повернеться. Та цього не сталося. На 30-му році життя Героя не стало. Та він завжди залишиться у серцях рідних та близьких!

Вічна пам’ять! 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!