Нещодавно я завітала до сина в гості. І сама того не бажаючи, стала свідком його сварки з невісткою. Він кричав, а вона плакала, звинувачував бідолашну в чомусь зовсім не важливому. Я дивилась на Сашка і не вірила, що це мій син. Той хлопчик, котрий все дитинство потерпав від деспотичного тата.
З першим чоловіком, батьком мого єдиного сина я прожила у шлюбі десять років. І мушу визнати, це був найскладніший період мого життя. Щодня в нашому домі лунали сварки. Щойно Степан повертався з роботи, буквально з порогу починав кричати. То капці не там лежать, то прибрала недостатньо, то провітрила погано. А далі ще мільйон докорів. До сина в чоловіка також постійно були претензії. Щойно він почав ходити – тато взявся за муштру. Я намагалась захищати хлопчика. Та лише чула чергові звинувачування:
– Це твоя провина! Не можеш нормально виховати дитину!
– Може треба дитині дати хоч трохи спокій!
– Ти хочеш, щоб він матусиним синком виріс? Не треба з ним стільки цяцькатись!
Поступово я почала помічати, що мій зовсім заляканий син замикається в собі. Тоді й зрозуміла – заради нього мушу тікати!
Я розлучилась зі Степаном. Він ще довго мені погрожував, казав, що помститься. Та врешті ми з сином почали нове життя. Згодом я вийшла заміж вдруге. Саме Богдан став справжнім батьком для Сашка, опорою і прикладом надійного чоловіка. В них були чудові стосунки і я вірила, що це допоможе синові вирости гарною людиною.
Та вочевидь – гени сильніші за виховання. Коли я побачила сварку сина і невістки відразу ж згадала колишнього. Потайки увімкнула камеру на телефоні та все зняла. А тоді покликала Олександра.
– Йди-но сюди! Сядь, хочу тобі щось показати.
– Що?
– Ось, я ролик зняла.
Я увімкнула відео синові. Він уважно дивився. Я побачила в його очах сльози.
– Нікого не нагадує? – спитала наостанок я.
– Так, один в один. Господи, що ж робити? Я так цього боявся.
– Просто роби висновки. І працюй над собою. Інакше ти зруйнуєш свій шлюб і травмуєш людей, яких любиш.
Він гірко плакав, тоді побіг до невістки, став на коліна і побав благати пробачити. Я ж тихесенько пішла додому.
Минув місяць і неочікувано до мене приїхала невістка. Я відчинила, в її руках був торт.
– Я не знаю, що ви сказали Сашкові, та його наче підмінили. Дякую вам! Ви врятували нашу сім’ю.
Вона обійняла мене і разом ми пішли пити чай. Я розповіла їй про свого першого чоловіка. Відтоді ми близькі подруги, я завжди підтримуватиму невістку, адже знаю, як не просто жінкам в цьому світі.
Як гадаєте, я все правильно зробила?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!