Ви й не уявляєте, яка моя мама працьовита. Їй вдається поєднувати роботу в сільській пошті з господарюванням. Щодня вода долає чимало кілометрів, адже село в нас розкидане, велике. А на вечір ще йде на город та до худоби.
Все життя ненька вирощує овочі, та продає їх у вихідні дні на ринку. До того ж знайомі купують в неї молоко і домашні яйця. Тож мамі вдається в ці важкі часи досить гарно заробляти, ще й відкладати, адже є пенсія, зарплата і додатковий заробіток.
Ми ж з сестрою вже давно в місті живемо. Маємо сім’ї. От тільки Наді вдалося вийти за чоловіка із заможної родини. Живе, як у Бога за пазухою. Щороку на морі відпочиває, автівку гарну має. Від армії її Влада відкупили. Працює він в компанії батька, особливо не перенапружуючись.
Я на свого Микиту теж не скаржуся, він добра й хороша людина. Можна сказати навіть занадто. Мав гарну роботу, але коли почалась війна – він самий пішов у військкомат. Та за пів року дістав важке поранення. Його ногу ледве врятували, шість операцій зробили, та шкутильгатиме він все життя, адже кінцівка деформована.
Для мене Микита – герой. У нас зростає двоє дітей, які щиро захоплюються батьком. От тільки сестра кепкує:
– От треба йому було тієї війни, щоб зараз так бідувати. Каліка й біднота!
– А хіба гроші – це головне?
– А ти поглянь на себе? Одні капці три роки носиш, а сукня ця, здається, ще зі студентських років.
Мені прикро це чути. Але що казати, нам з чоловіком дуже складно. Чимало грошей витратили на лікування, хоча основні процедури й ліки й були безплатними. Та діти підростають, квартиру орендуємо. Мама нам допомагає, продукти у неї часом беремо.
Але й ми щовихідних їдемо в село, працюємо біля хати, на городі. Мій чоловік, навіть після травми береться за лопату, не може без роботи.
І от нещодавно ми працювали в мами усі вихідні. Стомилися страшенно. А на вечір сіли за стіл їсти. А ненька тут дістає конверта і дає його Микиті.
– Ось, візьміть, ви заробили!
– Та ви що? Ми ж не за гроші? – в Микити на очах виступили сльози.
– Це не обговорюється. Поїдьте з дітьми на кілька днів в Карпати, відпочиньте. А решту – на підготовку дітей до школи.
Я подивилась в конверт. Там було 25 тисяч гривень.
– Мамо, але ж це величезні гроші?
– Я гарно заробила. В мене є. Не переймайтеся.
Насправді ми дуже зраділи. Вдячності словами не передати. Але якось про все це дізналася сестра. Вона приїхала до неньки наступного ж дня і почала вимагати гроші на відпочинок. Я не витримала і зателефонувала Наді:
– Тобі що грошей бракує? Щороку ж на морях, все маєш!
– Ти що не розумієш, що гроші це не наші? Свекор дає, лишень коли в нього настрій є. А цьогоріч сказав, що криза і нічого не дасть. А мама мала б все ділити порівну.
Мені так прикро стало. Адже ми насправді бідуємо. І на відпочинок, до якого сестра звикла, цих грошей аж ніяк не вистачить. Не знаю, що робити. Невже треба їй віддати половину грошей, щоб цих образ не було. Але ж вона з чоловіком ніколи мамі не допомагає, навіть провідати приїжджає вкрай рідко.
Порадьте, як мені бути?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!