Тиждень тому я поховала чоловіка. Михайлові було тільки 45, все життя попереду. Ми з чоловіком з нуля зробили бізнес, розвивали його. Двоє амбітних та молодих студентів старалися виживати на ту нещасну стипендію в гуртожитку.
Ну і так піднялися з бідноти. У нас не було багатих родичів, які б могли позичити гроші, батьків, які могли віддати нам квартиру чи машину. Ні, самі все вигрібали по повній програмі.
Збудували будинок, подорожували світом, відвідали понад 10 країн. Однак, є те, чого я не відчула з Михайлом – щастя материнства. У нас ніяк не виходило зачати дитинку. Я здавала щоразу аналізи, перевірялася, пила спеціальні ліки, робила уколи. Навіть думала про всиновлення, але в останні моменти відмовляла себе від такої думки.
І всі наші щасливі плани зіпсувала страшна хвороба. За декілька місяців Михайло просто вигорів.
На похорон прийшли всі родичі, друзі та колеги. Поруч була моя свекруха, Галина Василівна. То вона мене підтримає, то я підійду і заспокою. Так плакалися одна одній в плече.
Однак, під кінець поминок у кафе прийшла молода жінка з хлопчиком:
– Ви Ліда? Я Марина, а це Олексій.
– Вітаю. А ви хто? Михайло про родичів нічого не казав…
– А я не родичка. Я його друга жінка, а це син.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я аж зомліла, добре, що позаду був стілець.
– Думаю, що буде справедливо, якщо ви поділите спадок на мене та сина. Це ж його дитина!
– Але як?
– Ну ось так. Ми давно від вас переховувалися. І Михайло дуже сильно любив мого Олексійка. Тому ви повинні подумати про майбутнє синочка!
Добре, що поруч була свекруха і почула цю суперечку. А пані Галина має запальний характер, дуже різка та гостра на язик.
– Що тут відбувається? Ти хто така?!
– Вона… Коханка, а це син Михайла. Боже, я не вірю в це…
– І я також. Ану забирайтеся геть!
– Як це ви не вірите? Ось його рідний синочок, мій Олексійко.
– А ти така мудра, ану покажи мені ДНК експертизу.
– То це ви так рідного онука не впізнаєте? Це Михайла син. Як вам не соромно, ми на поминках!
Але моя свекруха вперта. Ледь не силоміць змусила дівчину піти в медичний центр. І постійно повторювала мені на вушко “не переживай, все буде добре”. А в мене серце так стукотіло, наче от-от вистрибне. Я не чула нічого, крім биття, так все пульсувало.
Чесно, я вже сама була готова віддати Марині половину бізнесу, аби вона могла хоча б якось утримувати синочка.
Пані Галина розпитала на офісі Михайла про ту дівчину. І знаєте… Я просто була шокована від такого нахабства. Виявилося, що Марина давним-давно звільнилася з роботи, її Михайло вигнав. І дитина нагуляла, ніхто не знає, хто батько, Марина з багатодітної родини пияків.
І не вперше вона хоче таким “способом” заробити легких грошей. Найбільше мені у цій ситуації шкода маленького хлопчика, який для мами наче розмінний товар.
Я вдячна свекрусі, що тоді допомогла впоратися з такою проблемою. Адже вона так само хотіла нарешті поняньчити онуків і могла легко повірити Марині. Але ні..В ці складні моменти ми були поруч удвох.
Приємно, що мій чоловік виявився порядним та добрим сім’янином, не зраджував мене. Щоразу, як приходжу до нього на могилку, то кажу тихо “спасибі за любов”.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!