Був у моєї сусідки Ганни син. Він і зараз є, тільки та його вже понад 2 роки не бачила. Не тому, що він на війні чи за кордоном, ні. Син просто не приїздить до мами, бо не хоче. Він образився.
Дмитро був єдиною дитиною у своїх батьків. Вони його дуже любили та балували. Купували та дозволяли йому все. Як тільки тато його насварить, той одразу до мами біжить, а вона захищає сина:
– Не свари Дмитрика – каже чоловікові – він іще маленький.
Коли Дмитро виріс, він все так і лишився тим хлопчиком з дитячими капризами.
Знайшов собі дівчину та одружився. Оля його не перша красуня, зате має лагідний характер та слухається Діму. Йому такої і треба. Вона наготує, прибере, попере ще й на двох роботах працює.
Живуть вони у її квартирі, яка від бабусі у спадок перейшла. Дмитро ні про що не турбується, бо Оля все, що треба зробить.
З батьками Дмитра Оля теж спільну мову знайшла. Ганна її, як дочку полюбила.
Все добре було, жили всі в мирі та злагоді. Поки все не зруйнував характер Дмитра.
Якось, гостюючи у батьків, Дмитро на підпитку почав виховувати Олю. Раніше таке теж бувало, але дуже рідко. Це не сподобалось ні Ганні, ні її чоловікові.
– Сину, що це ти собі дозволяєш? Чоловік не може так поводитись – зробила йому зауваження Ганна.
А Дмитро тоді як навіжений скочив та до матері з кулаками. До матері, яка все життя його захищала й шкодувала, робила для нього все.
Тут вже батько не витримав. Вступився за дружину. Та такого прочуханка синові дав, що той ображений пошкутильгав до хати.
Наступного дня Дмитро не перепросив за свою поведінку, а ображений поїхав додому. Він не вважав себе винним будь у чому.
У його батька було хворе серце і той випадок із сином став для Володимира важким ударом. Він із серцевим нападом потрапив до лікарні. Там пролежав понад три місяці, але краще йому не стало. Повернувся додому.
– Втомився я тут лежати, Ганю. Поїхали, вдома і стіни лікують – випросив Володимир дружину.
На наступний день після приїзду Володимира не стало. Ганна дуже побивалась, бо любила чоловіка й прожили вони разом щасливе життя. Майже 50 років разом.
Дмитро на похорон не приїхав, бо не міг пробачити тату, що той його побив, як він сам казав.
Ганна не чекала такого від сина. Після поховання і вона злягла. Два роки з ліжка не вставала. Та й зараз лише до кухні чи вбиральні дошкутильгати може.
Син жодного разу матір не навідав. Лише сусіди та Оля, невістка її, приїздила провідати та допомогти.
А на днях Дмитро приїхав, та не матір побачити чи пробачення просити. Син приїхав по гроші. Де стара хвора жінка мала їх взяти його не хвилювало.
– Ольку я кинув. Набридла мені та сіра миша. Тепер у мене красуня дружина Анжела. Можеш нас привітати. Оскільки ти на весіллі не була – з тебе подарунок. Оплатиш нам відпочинок в Карпатах. Гроші потрібні вже – випалив Дмитро.
Він не поцікавився як мати живе, не оплакав батька. Йому потрібні лише гроші.
– Ти не запитаєш як я? – з надією заговорила Ганна до сина.
– Що питати? І так бачу, що совісті не маєш. Пробачення й досі не попросила, що тоді перед батьком за мене не заступилась. Те ж мені мати. Якби він мене прибив там? – з докором говорив Дмитро. – Як грошей не даси, то нема в тебе більше сина. То як?
– Нема в мене більше сина… – ледве вимовила Ганна.
Дмитро вискочив, як ошпарений. З того часу його ніхто більше не бачив.
Ганна ні з ким не говорить. Все мовчить та плаче. Здоров’я її геть покинуло. Вона виявилась непотрібною синові, якому віддавала всю душу. Іноді здається, що Ганна просто тихо чекає свою смертну годину.
Боляче на неї дивитись і розуміти, що є такі безсердечні діти.