Іноді аж дивуюсь, якою складною і непередбачуваною може бути людська доля.
Заміж я вийшла рано, 19 ледь виповнилось. Чоловік теж тільки закінчував університет. Ясно, що грошей на своє житло ми до того віку ще не нашкребли, тож вирішено було жити з батьками.
Мої мама і тато своєї квартири не мали, постійно переїжджали з місця на місце. Тому оселились ми у свекрухи, яка мала власне житло. Сказати, що життя з нею – пекло, то все одно, що промовчати. Вона не тільки мені існувати нормально не давала, а ще й шлюб наш постійно зруйнувати намагалась.
Не раз я знаходила у пральній машинці брудні светри Максима, від яких тхнуло солодкими жіночими парфумами. А як тільки я затримувалась на роботі – у нас вдома звідкись брались брудні бокали: обов’язково два і на одному з них – помада.
Мабуть, я б мала побачити все це і влаштувати скандал чоловіку, звинуватити його у зраді, подати на розлучення… Та це було не про мене. Чоловіку я довіряла, як нікому в цьому світі, тому уваги на такі дрібниці не звертала.
Звісно, у моїй голові були підозри на рахунок того, звідки ж ростуть ноги в цих “доказів зради”, але ж не могла я просто підійти до Світлани Михайлівни і вивалити їй прямо в очі все, про що думала!
І от одного дня я сказала, що маю увечері нараду, тому прийду години на 2 пізніше, аніж зазвичай, а сама до сусідки пішла.
Заходжу я у хату до свекрухи, а вони там з губами намальованими вино попиває… А біля неї ще один бокал стоїть!
– Здоров була, свекрухо! – крикнула я, коли все це побачила. – Не соромно оце вам таке творити?!
У Світлани Михайлівни аж бокал з рук випав, а за ним покотилась і пляшка…
– А що ти розумієш у цьому житті?! Я не для того сина ростила, щоб тепер його з кимось ділити! Не такої я собі невістки бажала, ясно? Виправдовуватись я перед тобою не збираюсь. Раз на тебе мій план не подіяв, то я з Максимом таке ж проверну. Він розбиратись не стане, зраджуєш ти йому чи ні – одразу за шкірки тебе викине з моєї хати!
От тільки не врахувала свекруха, що двері я за собою зачинила. А чоловік мій якраз повертався з роботи в цей час… Словом, почув він все, як-то кажуть, від а до я. Такого вчинку він матері простити не зміг, тому вже наступного дня ми зібрали речі і переїхали. Максим і сам з матір’ю спілкуватись перестав, і мені заборонив. Мені від того було ні холодно ні жарко, чесно кажучи.
Я б про неї так і забула, мабуть, аби вона якось сама мені не подзвонила. Впала, коли по драбині з горища злізти хотіла, дві руки зламала, сама робити нічого не може. Благала, щоб ми приїхали за нею доглядати.
Максим відмовився, бо і досі образу тримає, а я поїхала… Ношу їй тепер то супи, то салати в ліжко. А вона донькою мене кличе та богу дякує, що він таку невістку їй послав. Мені оці всі її лестощі не треба. Я не миритись приїхала, просто совість не дає хвору людину на самоті кинути. Як тільки їй стане краще – я поїду.
Але як же все цікаво буває в цьому житті: спочатку люто когось ненавидиш, пакостиш цій людині, а потім від неї залежить твоє життя…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як думаєте, чи повинна невістка доглядати свою свекруху?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!