– Останню відбивну зжереш і дитині не залишиш? – Що шкода? – Як тобі воно в горлянку лізе, ледащо? – Після цих слів зять зник

Моя донька знайшла собі такого чоловіка – словами не передати. Вона познайомилась з Мишком у спільних друзів на вечірці. Він працював на заводі, наче непогано заробляв. Навіть автівку мав. А одного дня моя Катя заявила:

 – Михась до нас переїде. Ми плануємо одружитись!

 – А не зарано, ти ж його зовсім не знаєш.

 – Він хороший, кохає мене. Та й мама, зрозумій, мені вже 27 років, скоро ніхто на мене й не гляне.

Вік і справді на межі, але щось мені підказувало, що Михайло – не варіант. Та він все ж переїхав в мою квартиру. Щодня я нагадувала донечці, аби дбала про все й не поспішала дітей заводити. Та вона й ту не послухала. За пів року повідомила, що вагітна.

Я заспокоювала себе, що це дарунок Божий і все добре буде. Але згодом почався карантин і мій зятьок втратив роботу. От тоді й почались веселощі. Михасик цілісінькими днями сидів вдома і грав в комп’ютерні ігри. Я не могла це витримати. Благала донечку:

 – Та кажи йому щось, вже жиром заплив. 

 – Мамо, не переймайся, дитина народиться – він мені допомагатиме.

Еге ж. Народився Сашко і допомагала донечці лишень я. А Михайло вдавав, що докладає всіх зусиль аби знайти роботу. Добре ж влаштувався. А жер за раз мало не відро. Порося легше прогодувати. Ще й вимагав щодня перше, друге, свіже м’ясо. А зверху ще пивка не проти.

Жити із таким трутнем вкрай важко. А ще й дитина зростає і на все це дивиться, дуже прикро. Та доньку, вочевидь, все влаштовувало. Бідолашна на роботу вийшла, бо гроші ж потрібні.

Днями я насмажила відбивних. Онук м’ясо не дуже полюбляє, а їх їсть охоче. Дивлюсь, а Михайло все ходить на кухню і ходить. Тягне по шматочку і тисне з хлібом. Я глянула, а там вже одна залишилась. Тоді в мене все всередині закипіло:

Пошепки

– Останню відбивну зжереш і дитині не залишиш?

– Що шкода?

– Як тобі воно в горлянку лізе, ледащо? Хоч би раз м’яса купив чи комунальні заплатив. Толку з тебе, що ж воші.

 – Договоритесь, що ваша донька сама залишиться!

 – Та коби би!

Страшенно я образила бідолаху! Зібрався і пішов. На вечір донька почала йому телефонувати, та цей нахаба навіть не відповідав. Донька почала плакати:

 – Мамо, що ж ти накоїла? Як мені його повернути?

– А він тобі треба?

 – Хто ж на мене гляне з дитиною? Як ти могла?

Образилась донька страшенно. А Михайло наступного дня висунув умову, що повернеться лише, якщо я піду. От тільки якого біса я маю зі своєї квартири йти. Донька й далі побивається. Не знаю, як її врозумити. Порадьте, хто мав схожу ситуацію? Що робити?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!