Так добре той день пам’ятаю. Ігор вперше привів в наш дім невістку. Я таке їм свято влаштувала, стіл накрила, як на весілля. Готувала увесь день. А тоді прийшла Катя. Таке невинне дитя, хоч до рани прикладай. За весь вечір і слова не сказала.
“Оце пощастило синові. Така спокійна, слухати буде” – подумала тоді я.
Вони побралися. Вирішили зі мною жити, я проти не була, така радість і місця вдосталь. Та щойно невістка переїхала до нас я збагнула, що вона вовк в шкурі вівці. Вже з першого дня вона почала вдома все змінювати.
– Як я можу сюди когось запросити. Все таке старе і пошарпане, сором.
– Хіба ж це так важливо?
Я вирішила не сперечатися із нею. Молодь має свої погляди. Та зовсім скоро нашу оселю було не впізнати. Катя викинула увесь мій посуд, навіть не спитавши дозволу. А коли я була з нею в кімнаті невістка не приховувала того, що я її дратую. Врешті я вирішила просто уникати зустрічі. Сиділа у своїй кімнаті, навіть їла вже окремо там, і це у власній квартирі.
А якось я прибирала на балконі, коли раптом увійшла Катя.
– О, ну нарешті, хоч якась з вас користь!
– Що ти таке говориш?
– А що, сидите в нас на шиї, майже нічого не купуєте!
– Але ж в мене зарплата мала зовсім, ти ж знаєш!
Від приниження я розхвилювалась. Вибігла з квартири, щоб Катя не бачила моїх сліз. Сіла біля підїзду і гірко заплакала. Раптом побачила сусідку.
– Люда, що сталось? Хтось помер?
– Ні, слава Богу! Це через невістку, вже не витримую. Я в себе вдома чужа.
– А син що?
– Він не втручається.
– Ох, що тобі сказати. То не терпи це все. Їдь на заробітки. Матимеш гроші – вони відразу ставлення змінять.
Я заспокоїлась і повернулась додому. А вже за тиждень, нікого не попередивши, поїхала до Італії. Згодом, коли вже влаштувалась, подзвонила синові. Працювала я багато, додому грошей не висилала. Лише коли онук народився відправила 500 євро. Молоді запросили мене на хрестини, я погодилась приїхати, дуже вже хотіла побачити онука. А ще вирішила нарешті собі однокімнатну квартиру купити.
І ось я приїхала. Катя таку зустріч влаштувала, столи накрила.
– Ой, як ми скучили! Чого ж ви раніше не приїжджали.
Я не розуміла, звідки така люб’язність. Та сваритись не хотіла. І вже наступного дня син вирішив зі мною поговорити.
– Мамо, в тебе ж гроші є, допоможи нам машину купити. З дитиною так важко без автівки!
– Синку, я вам вже достатньо допомогла, квартиру віддала. А ви як віддячили, знущалися з мене? Я гроші маю, та мушу про себе подбати. Бо від вас допомоги не дочекаюсь.
– Ти що? Ми думали, що ти заради нас поїхала. Всі батьки дітям допомагають.
– А я не буду.
Того ж дня я поїхала в готель. Тепер мої взаємини з дітьми остаточно зіпсувались. Та що я мала зробити? Після всього віддати гроші?