Ми з Данилом ми познайомились чотири роки тому. Досить довго зустрічались. Та він тоді з друзями на квартирі жив, а я з батьками. У нас були чудові взаємини. Та коханий досить довго не знайомив мене із батьками. Врешті я наважилась спитати, чому:
– Розумієш, ситуація не проста. Я свого тата бачив ще дитиною. Згодом він поїхав з коханкою до росії. Ми ще десь-колись зідзвонювались, а після 2014 року остаточно пересварились. Він зовсім вже зазомбований!
– А мама?
– Ненька теж мене покинула. Поїхала до Італії на заробітки і вийшла там заміж, народила. Я просто став для неї зайвим тягарем.
– І вона не хотіла тебе забрати?
– Спочатку хотіла, та я не міг. Це б була зрада. Я ж з бабусею і дідусем жив. Не хотів їх покидати. А вона могла зі мною бути, та обрала інший шлях.
Далі я не втручалася. На весілля моя свекруха не приїхала, але вислала нам тисячу євро. Та ми й свята великого не робили, просто з друзями в гори поїхали після розпису.
Ми винайняли однокімнатну квартиру і жили досить добре. Та потім чоловіка звільнили, а я заробляла всього 8 тисяч на місяць. Тож грошей нам бракувало. І якось Данило запропонував:
– Може хоч трохи з моєю бабусею поживемо? Доки все налагодиться.
Я погодилась. Ганна Василівна була чудовою жінкою. Завжди ставилась до мене добре гарно. Щоразу як ми приходили – готувала щось особливе. Насправді останній рік видався важким для старенької. Раптово помер її чоловік. Тож і їй була потрібна наша підтримка.
Ми переїхали. Тиждень все було добре, а тоді почалось моє пекло. Якось десь о 6 ранку бабуся прийшла в нашу кімнату.
– Ну, все, тиждень я дозволила тобі відпочити. Та далі так не можна, ти не на курорті!
– Що ви маєте наувазі?
– Вставай і бігом на кухню. До обіду ти маєш поприбирати і їсти зварити. А потім будемо закрутки крутити.
– А нащо мені ті закрутки? Ми їх не їмо.
– А цьогоріч схочете. І взагалі – в моєму домі інші правила.
Далі картина була наступна. Старенька сиділа на дивані та вказувала, що і як робити. Коли ж Данило запропонував мені допомогу – вона зауважила:
– Синку, не принижуйся, це не чоловіча справа! Якщо ти зараз не навчиш дружину і не покажеш, хто в домі головний – так і буде.
Витримала я ще тиждень. Ще й разом з тим на роботу ходила. Часом Ганна Василівна казала, що я не маю права спати лягати, якщо все не зроблю. Я відчувала, що потрапила в пастку, а чарівна добра старенька обернулась відьмою.
Тож якось отримавши черговий список завдань я пішла збирати речі.
– Ти куди? – вибіг Данило.
– Та мені однаково. Тут не залишусь!
– Не вигадуй. Чого?
– Я не хочу так жити і не буду!
Тут вибігла старенька.
– Краще й не зупиняй її. Не хоче бути гарною дружиною! Колись і твоя мама так втекла.
Чоловік мене не зупинив, я поїхала до батьків. А тоді не втрималась і написала мамі Данила в Італію. Вона відразу подзвонила:
– Люба, мені так шкода. Я тебе розумію. Колись саме через це я втекла. Та терпіла значно довше через сина.
– Чого ж він вас не зрозумів? Чого з вами не поїхав?
– Розумієш, вона йому мізки систематично промивала. Казала, що то я погана мати, дитину покинула. Навіть стверджувала, що я винна в тому, що чоловік пішов до іншої.
– Це жах. Чому ж він вірив?
– Ти не уявляєш, як мені важко було з цим жити. Я не хочу й тобі такої долі. Хоча й вірю, що Данило тебе кохає.
– Що ж мені робити?
– Я поговорю з Данилом і куплю вам квартиру, головне, щоб він погодився переїхати. Раніше я вже висилала йому гроші, та він все бабусі своїй віддавав. Міг давно на житло назбирати.
– Але ж він і надалі з нею спілкуватиметься.
– Звісно. Тому добре подумай, чи взагалі тобі це треба. Я зрозумію і не засуджуватиму.
Розмова зі свекрухою мене заспокоїла. Але тепер я не знаю, як бути. Порадьте, що мені робити?