Я свою доньку виховувала сама, без підтримки чоловіка. Адже Дмитро вирішив проміняти мене та дитину на молоду коханку з роботи. І коли Вікторії було тільки 5 місяців, чоловік просто зібрав речі та поїхав геть.
Як кожній матері-одиначці, мені було вкрай важко. Навіть думала про те, аби залишити Віку на своїх батьків та поїхати закордон. Однак, розуміла, що буду сумувати за донею.
Молила Бога, аби послав моїй Вікторії добру долю, щоб поруч був гарний чоловік. У 20 років Віка вийшла заміж за свого одногрупника Владислава. Я не стала перечити молодятам. Ну раз хочуть будувати родину – то отримають моє благословення.
Однак, зять у мене взагалі несерйозний.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Вже закінчив університет, а роботу не поспішає шукати. Я навіть просила свого сусіда, аби той взяв Влада до себе на будову. Хай вже ремонти робить та якусь копійку додому приносить.
Спершу я інколи допомагала дітям. То позичу гроші на комунальні послуги або ж привезу продукти з дачі. Добре, що хоча б не орендоване житло. Колись, ще як Віка маленька була, мені у спадок дісталася однокімнатна квартира від покійної бабусі. Я перед весіллям зробила там невеличкий ремонт, купила нові меблі в кухню.
І що ви думаєте? Живе зять там безтурботно, моя Віка тільки працює у салоні краси адміністратором:
– І нормально тобі тягти чоловіка? Мені було б соромно!
– Мамо, зараз важкі часи. Тим паче, воєнком може його хапнути. Я здурію, якщо Олексія заберуть на війну!
Я вже закрила очі на такі “правила” родини. Ну чого я буду пхатися зі своїми правилами, якщо вони мене не слухають?
І от декілька тижнів тому я продала свою дачу за містом. По-перше, самій було важко утримувати хатинку та город. Ще влітку я любила туди їздити, відпочивати, щось садити на городі, якісь квіточки вирощувати.
По-друге, там все таке занедбане, що треба терміново робити ремонт, бо стеля от-от може на голову впасти. Та і автобусом довго добиратися, майже годину. І дорога там не прокладена, одні ями та багнюка.
На щастя, швидко знайшла покупців, оформили договір про продаж. Виручка вийшла нормальна. Дещо витрачу на ремонт у своїй квартирі, решту відкладу на “старість”. Ну хотілося б мати якусь фінансову подушку безпеки.
І от про ці гроші дізнався зять, бо я його просила тоді поїхати до рієлтора, аби документи підписати.
Ну і почав мою Віку намовляти, аби я віддала гроші їм. Бо хочуть купити більшу квартиру та ще машину. От замість того, аби самотужки заробити на житло, вирішили, що саме я повинна це зробити.
– Доню, я вам і так квартиру бабусину віддала. Мало? Ну нехай твій Олексій валить на роботу. Ще хоче, аби йому нова квартира просто так на голову впала.
– А тобі шкода? Подумай за онуків, яких я маю народити. Як нам бути в однокімнатній квартирі?
От ми так посварилися. Зять досі до мене телефонує та дорікає. Навіть сваха дізналася про цю сварку і стала на сторону дітей, уявляєте? Ну я їм хто, банкомат з безлімітною видачею грошей?
Я мама, але не зобов’язана аж так підтримувати. Вони повинні подорослішати і зрозуміти, що треба самотужки заробляти на життя.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!