Заради єдиного сина я спаскудила своє життя.
Батечко його, той ще кадр, утік, як тільки моє пузо побачив. Від дитини відхрестився, сказав, що я з ким завгодно нагуляти могла. І нічого, що мені тоді тільки 16 стукнуло, а Льоша був моїм першим і єдиним чоловіком. Мама благала, аби я робила аборт. А коли стало вже пізно, просила, аби я від дитини в пологовому відмову написала.
І я навіть над цим задумалась… Але не змогла. Мені було 16, я ще не знала, яке важке життя. І тому думала, що мені все під силу. Що я сама свого сина поставлю на ноги. Як же я тоді помилялася…
Школу довелося кинути, в університет мене брати не захотіли. А без вищої освіти спробуй яку роботу знайти! Аби зовсім з голоду не пухнути, пішла я прибиральницею в лікарню. Звісно, на нічну зміну. Звісно, за копійки… Грошей хватало тільки на суміш дитячу, того через два роки мені прийшлось вчитися на швачку і йти на завод.
Так і минула моя молодість: із самого ранку і до пізньої ночі на роботі, аби син не гірше за інших жив. Важко мені було. Не раз хотілося махнути на все це рукою та почати життя спочатку. Але я терпіла. Вивчила сина в хорошому інституті, на роботу його пристойну влаштувала, стажування оплатила, про яке він кілька років мріяв… Та й зістарілась.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Син переїхав від мене, почав своє життя влаштовувати. А про матір свою геть і не згадував…
Та я на те не ображалась, аж поки мені родичка не подзвонила!
– Слухай, Любко, а ти коли збиралась сказати, що твій Женька жениться?! – кричала мені в слухавку тітка.
– Ви що, подуріли там? Який Женька? З ким жениться? – не могла второпати я, бо син ні про що мені не казав. Та і взагалі з дівчатами не знайомив ніколи.
– Ото ще актриса! Твій Женька жениться. Учора Даша моя бачила його з нареченою в ресторані. Вони там на суботу місце бронювали. На весілля!
У мене аж ноги підкосилися… Не хотілося вірити, що то все правда, а не слова на вітер. Бо то ж треба до такого ще додуматися: матір свою, єдину рідну душу, та й не запросити на власне весілля! Розпитала я в тітки про той ресторан, та на котру все бронюється. Дочекалась того дня, навела марафет, сукню нову одягла і пішла вітати синочка зі святом.
У нього там ледь очі не лоба не повилазили! Та і в решти гостей, в принципі, теж. Давай він біля мене бігати та вибачення просити. Розказував, що мені хотіли через тиждень сказати. Бо батько нареченої, бачте, воює зараз, не може приїхати. А звати батьків тільки з однієї сторони – не дуже гарно. То вони й вирішили мовчати. Як краще хотіли.
Я сина наче й вислухала, наче й зрозуміла… А простити йому все одно не можу! Я – його мама. І він не мав права не запросити мене на своє весілля. Я ж в нього всю душу вклала, а воно мені отаке на старість видало!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!